Переможці конкурсу “8 років на хвилях радіо – друзям від друзів” (2002 р.)
З 15 травня по 15 листопада 2002 року Українська редакція Всесвітньої служби Радіо Румунія, з нагоди 8-мої річниці своєї діяльності, організувала конкурс 8 років на хвилях радіо - друзям від друзів.
Василь Каптару, 10.01.2013, 15:45
З 15 травня по 15 листопада 2002 року Українська редакція Всесвітньої служби Радіо Румунія, з нагоди 8-мої річниці своєї діяльності, організувала конкурс “8 років на хвилях радіо – друзям від друзів”. Великою премією цього конкурсу було 7-миденне перебування для двох осіб у пансіонаті “Белла”, в місті Сигету-Мармацієй у період 23-29 грудня того ж року. На цей раз Фортуна посміхнулась нашому вірному слухачеві з міста Суми Віталію Єфіменку та його коханій з Мінська Марині Квєтко.
Ось, що написав про подорож до Румунії Віталій Єфіменко: “Наше тижневе перебування у Румунії можна розцінювати як приклад своєрідної народної дипломатії, коли контакти між окремими країнами будуються не на рівні політиків та інших високих посадових осіб, а на рівні пересічних громадян. Власне обєктивна, неупереджена інформація одне про одного як раз і є тим фактором, що лежить у основі повсякденного співжиття людей різних національностей, формує фундамент будь-якого міжнародного співробітництва, і є такою собі “конвертованою валютою”, наявність якої дозволяє ії володареві почуватися комфортно скрізь, незважаючи на складне мереживо світових кордонів. Саме тому роль інформації сьогодні зростає непомітно – бо саме у ній можна вбачити універсальне “щеплення” проти ксенофобії, шовінізму та інших форм соціальної нетерпимості і ворожнечі.
У цьому звязку окремо хотілося б підкреслити роль радіомовлення (особливо, міжнародного) та його внесок у загальну справу інформаційно-культурного виховання світової громадськості. Бо хоч радіохвиля й невидима, справа, яку вона робить, досить і досить відчутна…
Відчув ефективність такої “роботи” радіохвиль і я . Так сталося, що Головну премію у конкурсі “8 років на хвилях радіо – друзям від друзів”, волею жереба, було присвоєно саме мені. Згідно з умовами конкурсу, переможець отримував можливість 7-миденного перебування у Румунії – в місті Сигету-Мармацієй. Разом зі мною у подорож відправилась моя знайома – чарівна дівчина Марина зі столиці Білорусі Мінська. Така можливість також була передбачена умовами конкурсу. А стала ця мандрівка для кожного з нас першим справжнім “побаченням з Європою”, оскільки у жодній з країн так званого далекого зарубіжжя ми дотепер ще не бували.
Кожен день нашого перебування у Сигеті був по вінця насичений враженнями. Оселилися ми у приватному пансіоні Белла – невеличкому ошатному готелі сільського типу, що знаходиться у селищі Шугеу, неподалік Сигета. Тут до наших послуг було запропоновано увесь спектр найсучасніших зручностей – просторий будинок на дві кімнати мав телевізор, холодне та гаряче водопостачання, ванну, світло і піч з системою автономного опалення. Раціон харчування у пансіоні повністю відповідав гастрономічним традиціям регіону, що звичайно ж, неабияк радувало нас і додавало процесові нашого знайомства з Марамороською дійсністю особливого і неповторного кулінарного “присмаку”. Гостинна гоподарка панісону Дойна Балаш зробила усе, від неї залежне, аби наше перебування у її готелі було максимально комфортним…
А зустрів нас Сигет справжньою феєрією вогнів – місто саме готувалося до традиційного зимового фестивалю колядок “Мармація – 2002” . Нам вдалося побувати і на ньому. То було справжнє свято традиції. Живої Традиції. Саме це і вразило нас найбільше. Адже, як виявилося, для мешканця Марамурешу національний костюм – невідємний атрибут його повсякденного життя і побуту. Та й свято без нього – не свято. А на фестивалі костюмів взагалі було справжнє море. Кожне село Мараморощини (і не лише ії) на святі представляла група святкувальників – з власною коротенькою програмою. Віншування, колядки, сценічні дійства та обряди – здавалося, “репертуар” цих “аматорів від культури” взагалі не знає обмежень і в стані дати серйозну фору офіційному репертуарові будь-якого “маститого” професійного фольклорного колективу. Усіх учасників свята особисто вітала міський голова Сигета пані Еудженія Годжа. Загалом же Фестиваль зібрав безліч небайдужих до сивої традиції гостей – як з цілої Румунії, так і з-за кордону. Багато українців з-за Тиси також прибули на свято, влаштоване гостинними сусідами…
Побували ми також у деяких сусідніх з Сигетом селах, цікавих своєю історією і власним культурним надбанням. Так, у селищі Бирсана ми відвідали місцевий монастир. Його повністю збудовано з дерева. І вражає він не лише унікальною сміливістю проекту, а й масштабністю будівель комплексного архітектурного ансамблю. Головна монастирська церква, як нам любязно повідомила одна з насельниць монастиря, вважається однією з найвищих культових споруд Європи такого типу. Непересічну майстерність марамороських теслярів та різьбярів особливо відзначила Марина – ій, як архітектору за спеціальністю, було важко втриматися від зачарованого милування такою дивовижною красою…
Здійснили візит ми й до села Тиса, де відвідали домашній музей родини Піпаш. А колекції цих невтомних шанувальників світової естетичної спадщини чого тільки немає – і унікальні коралі, і бібліотека стародавніх книг, і добірка цікавих художніх полотен. І колекція мережив та мережаних виробів з усього світу в стані вразити своєю неповторністю навіть найсміливішу і найвибагливішу уяву.
У селі Сепинца ми відвідали широко відомий по усіх усюдах “Веселий цвинтар”. Старанням народного румунського майстра Стана Петраша, кожна з могил того дивовижного кладовища нині оздоблена індивідуальною віршованою епітафією, що повідомляє про життєвий шлях спочилого, і відповідним стилістичним малюнком. Усе це знову ж таки, виконано на дереві – високопрофесійно і зі щирою повагою до справи…
У самому Сигеті ми побували в Музеї-меморіалі жертв політичних репресій. Міститься він у приміщенні колишньої вязниці, де протягом комуністичної доби відбували покарання політичні вязні. Відвідали Хресто-Воздвиженський храм, що належить одній з громад Українського вікаріату Румунської Православної Церкви, а також і богослужіння за участю єпископа Марамуреського та Сату-Марського Юстиніана.
Таку, воістину грандіозну культурну програму, насичену численними екскурсіями та візитами, спеціально для нас опрацювала мерія Сигета. А безпосередніми клопотами щодо технічної реалізації усього, задуманого для нас гостинною мерією, особисто займався заступник міського голови Сигета по звязках з громадськістю пан Спірідон Праля. Завдяки його цілоденним турботам, ми ледь встигали ділитися між собою враженнями від усього побаченого і почутого – настільки щільним і змістовним виявився щоденний розклад запропонованої нам культурної програми…
А допомагали нам зрозуміти, усе до нас мовлене, наші шановні українці. Справді ж бо, нашого цвіту – по усьому світу. Румунською ми на превеликий жаль, не володіли. І, може, то й на краще. Інакше ми були б позбавлені радості спілкування з багатьма чудовими українцями, які виконували при нас функцію перекладачів. Окремо, у цьому звязку хотілося б подякувати співробітникові Української редакції Всесвітньої служби Радіо Румунія панові Миколі Онужеку, який примчав аж із Бухареста, аби зустріти нас на кордоні, та директорові Українського ліцею імені Тараса Шевченка, що в Сигеті, панові Федору Поповичу. Дякуючи їх неослабній увазі до наших мовних проблем, ми не відчували ніякого дискомфорту у спілкуванні як з пересічними румунами, так і з численними румуномовними вітринними написами та вивісками…
І ще одне. Нас дуже вразила етнічна та конфесійна строкатість Марамороського краю. Румуни, українці, угорці, німці, цигани, євреї, словаки; православні, католики, кальвіністи – усі вони відчувають себе дітьми однієї держави, шанують не лише власну культурну традицію, а й етнокультурну неповторність своїх іншомовних сусідів. І така толерантність для усіх нас, в Україні сущих, має повсякчас слугувати прикладом для наслідування Особливо ж – з огляду на сумну ситуацію у нашому багатостраждальному Православї…
Загалом же, докладно описувати кожен день, проведений нами у чарівному Сигеті, немає ніякого сенсу. Відтранслювати у вербальному форматі усю глибочність наших емоцій та вражень навряд чи належною мірою вдалося б. Уже в силу невербальності самого характеру останніх. Повною мірою відчути неповторну атмосферу Мараморощини можливо лише відвідавши ії особисто. Неповторні передкарпатські краєвиди, щиросердна гостинність тутешнього люду, неповторність і унікальність живої народної традиції – усе це невідємні складові того вічно свіжого свята, назва якому – Марамуреш…
З нами це свято залишиться назавжди…
Sarbatori fericite! (Щасливих свят!)
P.S. З повагою і невимовною вдячністю до усіх спонсорів і звичайних людей, причетних до справи організації нашого перебування у Сигеті, навічно закохані у Румунію Марина Квєтко та Віталій Єфіменко.”
Нам не залишається нічого іншого крім, подякувати Віталію за чудові слова на нашу адресу і додати, що це безсумнівно не останній наш конкурс. Отже дорогі друзі слухайте нас уважно і Ви маєте всі шанси виграти.
