Я не бажаю нікому побачити те, що бачив я там…

Євген, проживши рік в умовах війни, яка забрала його матір, втік від сепаратистів, пішки перетнув лінію фронту, а потім у фурі - два державних кордони та опинився в Румунії, де вирішив просити притулок.

Василь Каптару, 24.09.2015, 07:08

Євген, проживши рік в умовах війни, яка забрала
його матір, втік від сепаратистів, пішки перетнув лінію фронту, а потім у фурі – два державних
кордони та опинився в Румунії, де вирішив просити притулок.

Йому незабаром сповниться 18 років, він жив з мамою, батька не знає.
Закінчив школу в Горлівці Донецької області. У 2014 році прийшли сепаратисти, а
потім українські солдати – почалася війна. Коли гриміли вибухи він з мамою
ховався під стільцями, під столом, де міг.

Навесні 2014-го моя мама зникла, – розповідає Євген, – вона була дуже
хороша мама, їй було 36 років, коли я побачив її востаннє. Він так і не
дізнався, що з нею сталося. Розповідає, що
одного дня вона вийшла з дому і не повернулася. Мама не могла кинути мене, -
каже він, – я боюся, що її вже немає в
живих. Вона вийшла під час бомбардування тому що в хаті не залишилось нічого
їсти.

Він почав її шукати через два дні, у друзів, у родичів, думав, що вона
приховалася в них. Обдзвонив всіх знайомих. І так цілий тиждень зранку і до
шостої, вечора, коли починалося бомбардування. Я продовжу пошуки, але втратив
надію знайти її, – сказав Євген, – та й дзвонити вже нікому, більшість друзів
або померли, або розбіглися. Після зникнення матері, він прожив сам рік і три
місяці. Добра сусідка час від часу давала йому щось поїсти. Поруч була
гуртовня, де хлопцю вдавалось відшукати хоч щось поїсти, півроку їв переважно
кашу. Інколи, раз у два-три тижні, сусідка приносила йому борщ.

Одного дня ракета, випущена з установки
Град, влучила в його дім, точніше у вікно його кімнати. На щастя
він в той час приховувався в підвалі з іншими хлопцями. Євген переконаний, що
це сепаратисти стріляють по житлових кварталах, щоб потім звинуватити
українські збройні сили. Він розказав, що сепаратисти примусово мобілізовували
чоловіків. У день коли Євген вирішив тікати, він отримав смс-повідомлення з
текстом: Якщо ти не з нами, то помреш. Євген позичив у сусідки 300 євро і
того ж дня рушив у дорогу.

Вийшов з міста, пройшов повз блокпости, перетнув лінію фронту, дійшов до
Червоноармійська, а потім однією попуткою доїхав до Дніпропетровська. Там я вийшов на дорогу і зупинив фуру. Водій сказав, що я збожеволів. Я
заплатив йому 100 євро, щоб взяти мене з собою в Австрію. У вантажівці серед
ящиків він провів мене через митницю Молдови. А 21 серпня ми прибули в Сучаву.
Мене ледь не спіймали, але врешті решт пронесло, – розповів Євген.

У Сучаві водій висадив свого пасажира з машини і сказав йти далі самотужки.
Звідти на автобусі Євген дістався Клужа, а потім на потязі доїхав до Ораді.
Звідти спробував перетнути пішки кордон з Угорщиною, там його й затримали. Я
не знав, що Румунія не в Шенгені і подумав, що буде легко пройти кордон, -
розповів далі Євген. Коли його спитали хто він і звідки, він відповів румунською,
що є уродженцем східної України, але йому не повірили, подумали, що він
громадянин Молдови. Насправді він вивчив румунську в сім’ї, точніше від бабусі
та мами. Його бабуся була румункою, вона переїхала в Горлівку в часи СРСР. Мати
народилася в Горлівці, але вона говорила з сином і румунською.

Тепер Євген вирішив залишитися в Румунії, ця
країна йому сподобалася. Усе тут дуже добре, а люди хороші, – каже він. Я хочу
продовжити навчання, хочу стати електриком, хочу бути вільним, почати нове
життя. Не маю як повернутися додому і, навіть якби була така можливість – не
маю куди повертатися. Сепаратисти захопили все, що могли. Хто мав помешкання
або автомобіль втратив все і живе в руїнах. Моя сім’я не була заможною, але ми
мали де жити, що їсти і що одягнути. Принаймні я встиг закінчити школу. Хотів
поступити на факультет, стати інженером-електриком. Але там не встиг. -
розповів Євген.

Я не бажаю нікому побачити те, що бачив я там. На жаль я ніколи це не
забуду. Жінки, чоловіки, діти, солдати – померлі, всі мертві. В автобусі в
Румунії люди дивилися на мене дивно. Я заснув і мені снилися кошмари. Вони не
знають, що я там бачив, – завершив свою розповідь Євген.

(Інтерв’ю з Євгеном записав Лауренціу
Колінтіняну. Ім’я Євген не є реальним, воно було змінено, щоб захистити
особистість співрозмовника.)

Для
перегляду повної версії статті румунською мовою натисніть тут