Масові розстріли НКВС етнічних румунів в Західній Україні
Лише після падіння комунізму ми дізналися про жахливі масові вбивства, здійсненні з наказу комуністичної влади у 30-ті - 40-ві роки минулого століття.
Василь Каптару, 22.02.2018, 07:45
Останнім часом в Україні все більше пишуть
про маловідомі факти звірства Радянської армії, в тому числі про масові
розстріли невинних людей, які волею історії опинилися під владою радянського комуністичного
режиму.
Після підписання таємної угоди між
урядами Радянського Союзу та Німеччини, так званого пакту Ріббентроппа-Молотова
в 1939 році, Бессарабія, Північна Буковина і Герцаївський край були захоплені СРСР. Одразу після анексії радянський режим вдався до репресій,
етнічної чистки місцевих румунів та знищення румунських цінностей. У цьому
контексті багато мирних румунів, особливо з північно-буковинських території та Грецаївського регіону почали
тікати через кордон у Румунію. Однак чимало з них: чоловіки, жінки, діти -
загинули від куль радянських військових.
Радянська історіографія спробувала приховати ці події від свого населення і
від світу загалом. Величезна кількість людей була депортована до Сибіру, де
більшість із них загинули, багато осіб було розстріляно або заарештовано. Лише
після падіння комунізму ми дізналися про жахливі масові вбивства, здійсненні з
наказу комуністичної влади у 30-ті – 40-ві роки минулого століття.
Одним із найвідоміших злочинів проти
етнічних румунів став масовий розстріл 1 квітня 1941 року поблизу села Біла
Криниця Чернівецької області, коли радянські прикордонники розстріляли близько
3 тис. невинних людей. Для виявлення тих, хто не підтримував новий режим НКВС
поширював в румунських селах, розташованих вздовж річки Сірет, чутки про те, що
1 квітня радянсько-румунський кордон буде відкрито і всі бажаючі зможуть його
спокійно перетнути. Люди повірили, 1 квітня 1941 року сформувалася колона з 3
тис. осіб – чоловіки, жінки, літні люди і діти, мешканці Верхніх і Нижніх
Петрівців, Купки, Широкої Поляни, Просіки і Карапчева. З хрестами та іконами в
руках вони рушили в напрямку нового кордону з Румунією. Але в урочищі Варниця,
неподалік села Біла Криниця, приблизно в 3 км від румунського кордону, їх
зустріли кулеметним вогнем радянські прикордонники. Тікаючих доганяли вершники
і стинали шаблями. Після різанини поранені були прив’язані до хвостів коней і
перенесені до 5-ти попередньо виритих ям, де вони були поховані, деякі все ще
живі. Місцеві жителі багато років пригадували, як два дні і дві ночі там
рухалася і стогнала земля. Кілька щасливчиків було заарештовано місцевим
НКВС, але врешті-решт, після жахливих тортур їх заживо закопали на місцевому
єврейському кладовищі.
Інша не менш жахлива подія сталася за
два місяці до цього біля села Лунка Герцаївського району. У ніч проти 7 лютого
1941 року близько 400 мешканців кількох сіл Герцаївського та Новоселицького районів
(Магали, Буди, Боян, Остриці, Горечі, Чагора, Коровії) дорослі й молоді люди, в
тому числі дві жінки і двоє дітей намагалися перетнути вкриту кригою річку Прут
до Румунії. Через завірюху та снігові замети
нічого не було видно. У кількох сотнях метрів від кордону, на березі Прута,
вони натрапили на дріт. Подумали, що це вже територія Румунії і почали кричати
від радості. Незабаром нічну тишу почали розривати кулеметні черги радянських
прикордонників, більшість людей загинули. Трупи вбитих склали у кілька великих ям. У липні 1941 року
було виявлено лише одне з трьох масових поховань з 107 тілами, інші дві були
змиті річкою Прут.
57-ом із них
вдалося врятувалися від радянських куль і дійти до Румунії. Ще 44 були
заарештовані та звинувачені у приналежності до контрреволюційної організації.
12 із них були засуджені до смерті 14 квітня 1941 року. Решта 32 були засуджені
до 10 років примусової праці з позбавленням цивільних прав на п’ять років. Як і
в інших випадках, всі їхні родичі були оголошені зрадниками країни, заарештовані та
депортовані до Сибіру. Слід ще сказати, що у ніч проти 13 липня 1941 року до
Сибіру було депортовано 602 жителів Магали. Після десятиліть останки
цих невинних людей були розкопані, та перепоховані їх родичами за християнським
обрядом на селищному цвинтарі.
З тих пір, щороку на початку лютого та в перший день квітня люди збираються на місцях масових розстрілів біля села Лунка та в урочищі
Варниця, щоб вшанувати пам’ять жертв комуністичних
репресій.