Зараз усе залежить від України,зокрема від продовження курсу реформ
Аналітик Юліан Кіфу: Сьогодні в України є лише три шанси: реформа, реформа і реформа.
Василь Каптару, 13.07.2017, 08:29
У світлі останніх подій в Україні і навколо неї, точніше навколо ситуації на Донбасі і в Криму, пропонуємо вашій увазі авторську статтю відомого румунського аналітика Юліана Кіфу, який написав її після повернення з приватної поїздки до Києва, де з огляду на різні спільні розробки та проекти мав можливість зустрітися з численними українськими та іноземними експертами. Своїми враженнями і думками він поділився у статті, що була опублікована в газеті Евеніментул зілей.
Отож, війна йде далі з темпами загибелі українського взводу в місяць (так само й у противника), політичних протистоянь не бракує, наявна видима і кричуща організована злочинність, що часто керується російськими спецслужбами, військовою або цивільною – ГРУ чи ФСБ, але занепокоєння громадськості мало-помалу зосереджується на інших напрямках.
Дійсно, українська громадськість страждає від постійних наслідків, котрі зазвичай відчуває будь-який народ, який страждає від затяжної війни, відповідно звикає до цього. Соціальний вплив є дуже великим, особливо коли ми говоримо про загибель голови родини, що складається з двох пар батьків і 1-2 дитей, дружини і немає братів, які б взяли на себе відповідальність після насильницької смерті. У цих випадках драми і наслідки є жахливими, але в той же час, суспільство, здається, звикло до умов війни і розвинуло стійкість, характерну для ситуації, що залишається незмінною в часі. Йде четвертий рік конфлікту…
Тому дослідження центру Разумкова щодо проблем безпеки стосується скоріше підривних, інформаційних та злочинних дій Росії в Україні, де відбулися політичні вбивства російських дисидентів в центрі столиці, вибух, холоднокровне вбивство на очах у перехожих, акт саботажу і підрив складу боєприпасів. Таким чином особиста безпека, корупція і насильницькі злочини вважаються основними загрозами, і в меншій мірі війна, що залишилася десь на третьому місці.
Проте, така реакція є природною, якщо врахувати останні подій в російсько-американському діалозі (візит Тіллерсона в Москву) і недавній візит канцлера Ангели Меркель в Сочі. Тіллерсон вважає Україну та анексію Криму, відповідно виведення військ з Донбасу, попередньою умовою для будь-якого кроку до відновлення довіри і початку переговорів щодо майбутніх угод. З іншого боку, Меркель уперше, поруч з Володимиром Путіним заявила, що Україна має отримати контроль над кордоном і лише ПОТІМ можна буде шукати рішення для проведення місцевих виборів.
Таким чином уперше Німеччина відкрито наголошує на послідовності умов Мінську-2 після тривалого періоду невизначеності і ця послідовність дій згідно угоді, суперечить позиції Росії і спрямована на відновлення українського контролю над Донбасом, окупованим російськими військами та проросійськими сепаратистами. Ця заява здатна значно заспокоїти населення, а також українську владу, стурбовану можливими переговорами або торгами США-Росія або ЄС-Росія за її спиною.
Ще одним аспектом, залишається постійне прагнення першими зустрітися з президентом США Дональдом Трампом. З огляду на пострадянську історію обидвох держав, Росія й Україна мають глибоку культуру символів, що виходить за рамки американського прагматичного підходу. з точки зору Вашингтона американський президент зустрічається з ким йому потрібно, а не з державними лідерами у певній послідовності та за символічними критеріями переваги. Крім того, теж прагматично, досить можливо, що Трамп не може дати відповіді Порошенку, до зустрічі віч-на-віч з Путіним. Тому це помилкова гонка і не обов’язково доречна, але вона забирає багато часу і зусиль української дипломатії.
У цій ситуації, після усунення побоювань безпосередніх загроз безпеці, люди все більше зосереджують свою увагу на економіці, рівні життя, правосудді, корупції та реформах. Отож сьогодні доля України лежить в її власних руках, вона може виграти або програти через відсутність реформ, а західна втомленість супроводжується відсутністю терпіння і відхиленням аргументу наявності війни для затягування реформ. Водночас, і населення втомилося від штучних пояснень і відкладень через особисті інтереси. Тому на сьогодні в України є лише три шанси: реформа, реформа і реформа.
