Життя та діяльність українського діяча в Румунії Дмитра Івашини-Геродота
Наприкінці листопада у Бухаресті в рамках Міжнародного книжкового ярмарку Гаудеамус відбулась презентація книги «Дмитро Івашина-Геродот - консул, публіцист, поет, український діяч у Королівстві Румунії», присвячена одному з лідерів української еміграції
Василь Каптару, 05.12.2019, 08:02
Наприкінці листопада у Бухаресті в рамках Міжнародного
книжкового ярмарку Гаудеамус відбулась презентація книги «Дмитро Івашина-Геродот
– консул, публіцист, поет, український
діяч у Королівстві Румунії», присвячена одному з лідерів української
військово-політичної еміграції у Румунії міжвоєнного періоду. Це нова робота
румунського історика і дипломата Вадима Гузуна, яка містить і спогади письменниці
Ольги Андрич-Порохівської, дочки борця за українську державність полковника
Гната Порохівського, для якої Івашина-Геродот став другим батьком.
У монографії на широкій документальній базі досліджено
життєвий шлях та діяльність видатного діяча українського державотворення, борця
за незалежність України на початку ХХ-го сторіччя Дмитра Івашини-Геродота (1892
– 1975 рр.), який більшу частину свого життя прожив у Румунії. Особливу увагу історик
зосередив на діяльності Івашини-Геродота як консула Надзвичайної дипломатичної
місії УНР у Румунії та секретаря Громадсько-допомогового комітету української
еміграції у Румунії. Докладніше про це розповів Вадим Гузун: «Книга, яку я нещодавно презентував, присвячена та проливає
світло на життя, діяльність, роботу однієї з провідних особистостей української
військово-політичної еміграції у Великій Румунії – Дмитра Івашини. Геродот – це
псевдонім, який обрав собі головний герой. Книга містить, з одного боку
біографію Геродота, найбільш повну біографію цієї постаті, написану пані
Андріч-Порохівською, а з іншого боку, у ній зібрано публіцистику та вірші,
написані Івашиною у період, коли він проживав у Румунії. Це вірші і тексти, що
відображають інтелектуальні, поетичні захоплення політичного активіста, який
виступав, писав, діяв на користь ідеї створення незалежної Української держави
з гарними стосунками з Королівством Румунія. У другій частині книги представлені
документи, які я знайшов в архіві Міністерства закордонних справ Румунії,
Національному архіві Румунії та колишніх архівах Секуріатє. Ці документи, з
одного боку, відкривають читачеві ширший погляд на те, що насправді означала
українська еміграція в Румунії, та показують місце Івашини-Геродота у цій
еміграції. Тобто це документи, підписані ним, або документи Дипломатичної місії
УНР у Румунії, які швидше за все відредаговані ним, хоча на них стоїть підпис Костя
Мацьєвича.»
Дмитро Івашина-Геродот провадив активну дипломатичну, культурно-просвітницьку
та організаторсько-громадську діяльність, спрямовану, передусім на згуртування
української політичної еміграції у Румунії. Розповідає Вадим Гузун: «Івашина,
який управляв консульськими питаннями Української дипломатичної місії в Румунії,
насправді є тим, хто у дійсності керував Канцелярією цієї місії. Він мав
багатий публіцистичний досвід і на відміну від інших емігрантів дуже швидко
засвоїв румунську мову, усвідомивши, що перспектива повернення в Україну стає
все більш віддаленою. Таким чином він входить до категорії тих українців, котрі
з самого початку вважали Румунію своєю другою батьківщиною. Він оселився тут, отримав
вищу освіту – закінчив Вищу адміністративну школу, одружився з сестрою дружини
лідера української політико-військової еміграції в Румунії Гната Порохівського,
та професійно і цивільно ідеально інтегрувався у румунське суспільство.
Продовжив боротьбу проти більшовизму друкуючи свої матеріали у різних
публікаціях.»
Усі свої спогади про вуйка виклала у книзі племінниця
Дмитра Івашини-Геродота Ольга Гнатівна Андрич-Порохівська. Вона розповіла про
його зусилля з надання допомоги українським біженцям у Румунії, а також з розповсюдження
української преси на території румунської держави: «За допомогою голови Місії
УНР у Румунії, професора Костя Мацьєвіча він роздобув від Ліги Нації
матеріальну допомогу для українських емігрантів, а також так звані
нансенісвські паспорти, бо вони не мали ніяких документів, вважалися
апатридами. Крім того Геродот був головою Комітету допомоги українським емігрантам у Румунії. Що
стосується культури, то він отримував літературу (книжки, газети тощо) від
видавництва Просвіта у Львові і все це розповсюджував по всій території
Румунії, відсилав усі ці матеріали. Я
була мала тоді, ще не мала 11 років, але
була дуже прив’язана до нього, бо він із своєю дружиною Антоніною, яка була
сестрою моєї матері, це буле дуже гарне, ідеальне подружжя, але вони не мали
дітей і дуже мене полюбили. Я часто бувала в їхньому домі, спостерігала як він
робив пакунки і часто допомагала,
розкладала по заголовках газети, книжки, а також малі іконки, які він також
отримував від Просвіти і посилав іншим.
Так само він організовував різні події з нагоди різних роковин, одним словом
брав активну участь у культурній діяльності української еміграції.»
Крім публіцистичної та культурно-просвітницької діяльності,
багатий дипломатично-консульський досвід Івашини-Геродота допоміг йому в організації українських біженців і не лише, – каже історик Вадим Гузун. «Усі ці люди потребували допомоги, але крім гуманітарної складової, слід сказати, що в його діяльності була дуже важлива складова безпеки. У тому сенсі, що більшовики, Кремль, розуміли, що це середовище біженців є
надзвичайним для розміщення шпигунів в Румунії і не тільки. Було вкрай непросто.
Дмитро Івашина та Гнат Порохівський підтримували, з
одного боку, права приблизно 10 000 українських біженців у міжвоєнній
Румунії, а з іншого – справу незалежності Української держави в Румунії як на рівні державних установ, так і в
пресі, на рівні широкого загалу.»
Але ситуація українців радикально змінилася в 1944 році з
приходом до Румунії Червоної Армії. Вадим Гузун: «Радянська контррозвідка після вступу
радянських військ в Румунію наприкінці серпня 1944 р. вже мала списки всіх лідерів
української, вірменської, російської, грузинської еміграцій в міжвоєнній
Румунії. Серед перших у цих списках були Порохівський, Івашина-Геродот, а також його
дружина Антоніна, яка так само відіграла важливу роль у наданні гуманітарної
допомоги членам української еміграції. Їх розшукували,
Порохівський здався на початку листопада 1944 року, тих, хто не здався, шантажували затриманням членів
родини. Не маючи дітей, Геродоту було легше приховатись, він узяв собі інше
прізвище, йому вдалося роздобути документи на ім’я
Думітру Преда. Однак за свій вибір він був
змушений платити високу ціну, у тому сенсі, що всю решту свого життя з 1944 по 1975 роки він провів окремо від сім’ї, тобто від своєї дружини та дитини Гната Порохівського, його племінниці Ольги, яку Антоніна практично удочерила.»
Про цей
період життя розповіла нам і Ольга Андрич-Порохівська: «Для Геродота настала
дуже тяжка пора у підпіллі. Він зажди знаходив вихід із будь-якої ситуації і
вирішив не здаватися ворогам. Таким чином він змінив вигляд, змінив документи і
роками тяжко працював простим робітником, жив у мізерних помешканнях і час від
часу, потайки, передавав нам по трішечки з його скромних заробітків або якісь
продукти і таким чином, завдяки йому ми вижили. Багато років він так
промучився, урешті-решт знайшов посаду касира в аптеці. І уже на схилі
життя ми його взяли до себе, він ослаб,
ми госпіталізували його до лікарні де
він і помер. Похоронили ми його у цвинтарі Пантелімон-2 коло Бухареста.»
Завдяки спогадам письменниці та перекладачки Ольги Андрич-Порохівської,
і особливо завдяки документам, знайденим в архіві Міністерства закордонних
справ Румунії, Національному архіві Румунії та в архіві Національної ради з питань
дослідження діяльності секретної служби Секурітатє читачі мають можливість
дізнатися маловідомі факти біографії Дмитра Івашини-Геродота. Розповідає Вадим
Гузун: «Є документ, в якому у записці румунських спецслужб зазначається, що Івашина
може бути радянським агентом. Тож треба сказати, що були такі підозри щодо Івашини.
Але я, як дослідник, ще не знайшов документів, які б чітко це підтвердили. Я
вважаю досить малоймовірною, але не можу на сто відсотків виключити можливість,
що він співпрацював з радянськими спецслужбами. Можу впевнено сказати, що Івашина-Гердот
був цінним співробітником румунських цивільних спецслужб. Якщо Гнат
Порохівський був одним із найцінніших офіцерів секретної служби румунської
армії, то Геродот з самого початку працював на цивільні румунські спецслужби. У
книжці є дуже цікаві документи, які свідчать про це. Серед них є й кілька доповідей
з архівів Міністерства закордонних справ, в яких румунський консул, який зберігав
зв’язок з Івашиною-Геродотом, пише про
важливість інформації, яку останній надає румунській владі.»
Книга, видана двома мовами: румунською та українською, клузьким
видавництвом «Argonaut», розрахована
на дослідників та любителів історії, архівістів та джерелознавців.
Інші матеріали по темі: