Гнат Порохівський – син двох народів
Гнат Порохівський: Я борюся і буду боротися проти більшовиків, тому що вони, своєю ідеологією, своїми методами, своїми процесами, є моїми ворогами, ворогами моєї країни України і моєї названої країни Румунії. Вони знищили український народ...
Василь Каптару, 21.08.2014, 08:28
Боротьба за державність України, споконвічна мрія багатьох поколінь українців, була складною і драматичною та мала багато трагічних сторінок. Однією з таких сумних сторінок історії українського народу є міжвоєнний час, коли після тимчасової ейфорії та фактичного міжнародного визнання української держави, надії багатьох українців швидко розвіялися, а чимало з них були змушені покинути рідні землі. Для багатьох із них другою Батьківщиною назавжди стала Румунія, навіть якщо їх ніколи не полишала думка повернутися додому.
Одним із них був Гнат Порохівський. Переломний 1917 рік застав його в рядах російських військ, де він був полковником генерального штабу царської армії. Того ж року Гнат Порохівський присвятив себе боротьбі за незалежність України. У вересні 1919 року він писав: «Ніхто з щирих синів України не має права сказати: «Досить! Я все зробив.», поки хоча б один клапоть землі, населений українцями буде матись під чужою силою!»
У 1920 році після нерівної боротьби з більшовиками, стрілецький полк Гната Порохівського перейшов у Польщу, а потім в Румунію. Оселившись у Бухаресті Порохівський очолив Український допомоговий комітет, а в 1931 році закінчив Бухарестську школу адміністративних наук. Деякий час він був комісаром у справах балканських держав Уряду Української Народної Республіки в екзилі.
Донедавна остання частина життя Порохівського була овіяна таємницею. Було відомо лише те, що в 1949 або 1950 році він помер у концтаборі у Потмі, Мордовії, звинувачений НКВС у проведенні роботи з перекидання на територію СРСР агентури і контрреволюційної літератури, з метою підготовки відторгнення України від Радянського Союзу. Однак остання книга румунського історика і дипломата Вадима Гузуна “Гнат Порохівський”, що містить невідомі досі архівні документи, дозволила пролити додаткове світло на життя українського патріота.
Працюючи в різних румунських архівах Вадим Гузун знайшов чимало документів, які датуються періодом від квітня 1945 року до січня 1964 року переважно румунською, але й українською мовами. Водночас був знайдений дивом вцілілий воєнний щоденник Гната Порохівського і його листи дружині і доньці Ользі. Презентація книги відбулася у четвер 13 березня 2014 року.
Отож, завдяки ретельній праці румунського історика із архівними документами та безпосередніми свідченнями Ольги Порохівської і не лише, стало відомо, що з 1930 року Гнат Порохівський працював у Секретній розвідувальній службі румунської армії (SSI), під кодовим імям “Чобану”, а після початку Другої світової війни він, під кодовим імям “Добреску” був закинутий до району дислокації німецько-румунських війск в Криму у складі оперативної розвідувальної групи “Мобільний ешелон” під кодовою назвою “Вултурул (Орел)”.
Основними завданнями групи були: добувати розвідувальні дані про бойовий порядок радянських військ, захист тилу румунських військ від диверсійної діяльності противника і тероризму, збір будь-яких радянських військових документів, знайдених на полі битви та допит військовополонених, партизанів і дезертирів. Гнат Порохвіський особисто займався збором і дослідженням добутої інформації.
Розповідаючи про свою книгу та про українську військову еміграцію в Румунії Вадим Гузун сказав: “Чому важливо знати долю цих українських лідерів? По-перше, тому що вони були справжніми бійцями, які свято вірили в ідеал, а Гнат Порохівський не тільки молився, а й воював за Україну, у буквальному смислі цього слова, в багатьох війнах, боровся, обєднуючи своїх співвітчизників в організації, пишучи про події, які пережив до приїзду в Румунію, у Румунії, та пізніше, на східному фронті, де він був переконаний, що Україна вийде з-під радянської окупації.”
У свою чергу голова Культурно-християнського товариства українців Румунії ім. «Тараса Шевченка» Михайло Трайста наголосив на трагічній долі українців, які в 20-ті роки минулого сторіччя були змушені шукати притулок далеко від рідної землі: “Днями я прочитав як хтось написав, що українці не є і не були солідарними з румунами. На це Вадим Гузун відповів, що ті, хто прочитає книгу “Гнат Порохівський”, побачать, що узагальнений підхід є глибоко помилковим. Звичайно, багато українців не солідарні самі з собою і подивіться, що зараз відбувається в Україні. Ті, хто очолював донедавна Україну часто продавали себе іноземним окупантам. Евріпід казав, що не має більшого лиха, ніж втрата Батьківщини, цю страшну біду довелося пережити українцям багато століть.”
На презентації книги була присутня й донька Гната Порхівського Ольга Порохівська-Андрич, яка згадала день, коли востаннє бачила свого батька: “Тато боявся, що нас заарештують і відвезуть кудись до Сибіру або Бог знає, що з нами зроблять і він вирішив лишитися вдома і чекати, поки його знайдуть. Не знаю чи він добре зробив, але він так вирішив, він не хотів переховуватися. Напередодні 7 листопада, коли радянські комуністи святкували жовтневу революцію, ми вечеріли. У двері постукали, увійшло семеро осіб, один із них був у формі радянського офіцера. Мій тато піднявся, підхопив револьвер, мабуть хотів застрілитися, але один з них скрутив йому руку за спину, револьвер випав і вони забрали його, сказавши, що беруть на допит. Ми чекали його цілу ніч, він не прийшов. Від тоді ми його ніколи не побачили.”
Роблячи історичну паралель Вадим Гузун сказав: “Ці українці, які були змушені покинути свою Батьківщину і знайти другу Батьківщину, не забули Україну. На їх почутті вірності своїй країні, яку вони сподівалися побачити вільною і незалежною, були побудовані зусилля багатьох поколінь, чиї результати ми бачимо сьогодні. Я щиро бажаю всім українцям якнайшвидше увійти в ЄС. Сподіваюсь, що нас розвязуватиме не тільки трагічне радянське минуле, а й спільне майбутнє в процвітаючій європейські родині.”
20 листопада 1942 року Гнат Порохівський написав у своєму щоденнику: “Я борюся і буду боротися проти більшовиків, тому що вони, своєю ідеологією, своїми методами, своїми процесами, є моїми ворогами, ворогами моєї країни України і моєї названої країни Румунії. Вони знищили український народ, познущалися над ним, завели його в багно, намагалися вбити його душу і все добре, що мав цей народ. Вони хочуть те саме зробити й в Румунії. І цей мирний, добрий, гостинний народ більшовики зроблять негідним народом”.
Книга «Гнат Порохівський» складається з передмови Ольги Порохівської, передмови автора, і чотирьох розділів: перший — Ольга Порохівська: Мій батько, полковник; другий — Гнат Порохівський: Українська військова еміграція в Румунії; третій — Перелік документів і короткий виклад; четвертий — Повні тексти документів.
