Геополітичні дилеми в Кишиневі та їхній зв’язок з Україною

Влад Цуркану: головною ставкою Російської Федерації в Республіці Молдова є Придністровський регіон, а в регіоні - Україна.

Василь Каптару, 21.11.2019, 08:34

Минулого тижня парламент Республіки Молдова відправив у
відставку прозахідний кабінет міністрів Майї Санду. Резолюцію про вотум
недовіри, ініційовану соціалістами президента Ігоря Додона підтримали й
демократи олігарха-втікача Влада Плахотнюка. Теж вони проголосували й за
затвердження нового уряду, на чолі з Йоном Кіку, колишнім радником з
економічних питань русофіла Ігоря Додона. Між часом новий глава молдовського
уряду Йон Кіку заявив, що свій перший візит за кордон здійснить до Росії. Таким
чином, уперше за багато років прем’єр-міністр
Р.Молдова здійснив свій перший закордонний візит до Москви, а не до Бухареста
чи Брюсселя.

Коментуючи нинішню ситуацію в сусідній країні, румунський
аналітик Дан Дунгачу, директор Інституту політичних наук та міжнародних
відносин Румунської академії каже, що події в Кишиневі мають не просто
внутрішньополітичне, а геополітичне значення. У цьому контексті він нагадав,
про створення дещо дивної коаліції між прозахідним блоком ACUM та проросійськими соціалістами улітку цього
року, стверджуючи, що вона була спричинена незвичайною «розстановкою
стратегічних зірок», у результаті чого троє значущих акторів: США, ЄС та Росія,
сіли за один стіл у Республіці Молдова та погодили створення неприродної
коаліції. Проте, з розпадом цієї коаліції цей геостратегічний план набув
несподіваного повороту, – каже Дан Дунгачу: «Гадаю, що наразі це заважає його
впровадженню, адже цей стратегічний план слід розглядати у співвідношенні з тим,
що відбувається в Україні. Саме Україна
є ключем до розуміння регіону, а не Республіка Молдова. А в Україні
справи рухаються до певного врегулювання конфлікту на Донбасі. Нещодавно в
Києві було оголошено про виконання умов для проведення зустрічі в нормандському
форматі на рівні глав держав. Це означає, що Україна, Росія, Німеччина та
Франція зустрінуться на рівні глав держав для врегулювання кризи в Україні,
означає реалізація «Мінська» і так далі. Тобто там усе рухається стратегічно. У
Республіці Молдова виник цей внутрішній збій, що, очевидно, впливає на зазначений
стратегічний проєкт. Звичайно, що ця коаліція могла бути критикованою, у
Румунії вона була піддана критиці, але з точки зору стратегічного руху вона
зрозуміла, можливо не виправдана, але зрозуміла. Те що сталося у Кишиневі є
перешкодою для цього проєкту. Наразі ніхто цьому не радий, ні Російська
Федерація, ні США, як це відкрито сказав і посол США в Кишиневі, ні
Європейський Союз, або Німеччина зокрема.»

З геополітичного погляду Республіка Молдова та Україна стали
заручниками Росії та Заходу і застрягли у сірій зоні Європи та Російської
Федерації. Цього торкнувся й румунський аналітик Дан Дунгачу, який каже, що
саме в цьому полягала суть літнього американсько-європейсько-російського проєту
в Р.Молдова: «Метою була Республіка Молдова, яка б з геополітичних міркувань, була
дегеополітизована. Інакше кажучи, якщо, припустімо, хтось думає, що простір між
Європейським Союзом та Російською Федерацією має стати таким, щоб не бути стратегічним дратівником ні для
Європейського Союзу, ні для Росії, то Україна та Республіка Молдова мають бути
в такій ситуації, яка б задовольняла обидві сторони.»

Молдовський політичний оглядач і журналіст Влад Цуркану каже, що головною ставкою Російської Федерації в Республіці Молдова є Придністровський
регіон, а в регіоні – Україна. «Очевидно, що ці дві країни,
крізь призму сепаратизму, пов’язані між собою. У Республіці Молдова Російська
Федерація протягом декількох років або протягом певного періоду чітко просуває
свій політичний проєкт, а метою цього проєкту є отримання через
Придністровський регіон певних важелів впливу на Кишинів. Ми побачили, як була створена
проросійська партія – соціалісти. Потім, крок за кроком, були «захоплені» окремі
державні установи. Кінцева мета політичного сценарію – створення у Республіці
Молдова такої більшості, яка б погодилася з наданням певного статусу Придністровському
регіону або яка б фактично прийняла певний статус Придністровського регіону,
щоб він міг повернутися до конституційного простору Республіки Молдова, але з
чіткими важелями впливу, зі своєрідним правом вето на кишинівську політику.
Якщо в 2003 році була спроба придністровізації Республіки Молдова через
Меморандум Козака, то зараз це скоріше спроба фінляндізації Республіки Молдова.
Ймовірно ця концепція, яку застосовували щодо Фінляндії у повоєнні роки, буде застосована
й щодо України. Тобто Російська Федерація хоче стати гарантом і мати певні
важелі впливу на закордонну політику цих держав. І такими важелями впливу можуть
бути війська, розміщені в сепаратистських регіонах. А узаконення присутності цих
військ відбудеться шляхом надання особливого статусу відповідним сепаратистським
регіонам.»

На думку Дана Дунгачу зараз Росія не рада відставки
прозахідного уряду Майї Санду і, як би це дивно не звучало, але зосередження
всієї влади в руках Додона є невигідним для Москви у будь-якому стратегічному
проєкті. «На даний момент, як це не парадоксально, хоча має всю владу,
або має набагато більший вплив на владу в Республіці Молдова, Росія практично не
має що з нею робити. Це геополітичний парадокс останньої зміни уряду,» -
стверджує румунський аналітик Дан Дунгачу.