Віктор Ющенко дав ексклюзивне інтерв’ю ВСРР
В кулуарах конференції “25 років від падіння комуністичних диктатур у Східній Європі: озираючись назад дивимось у майбутнє нам вдалося записати інтерв'ю з екс-президентом України В.Ющенком
Василь Каптару, 04.12.2014, 11:16
Через рівно чверть століття від падіння “залізної завіси” і більшості комуністичних режимів в Центральній та Східній Європі, наприкінці цього року в Румунії проходить ціла низка заходів, покликаних підкреслити історичне значення 1989 року.
Падіння комунізму в Європі почалося в березні 1989 року круглим столом в Польщі, продовжилося чеською Оксамитовою революцією та революційними рухами в країнах Балтії, Болгарії та інших країнах, кульмінацією стало падіння Берлінської стіни в листопаді і завершилося в грудні кривавою революцією в Румунії.
Щоб згадати той вирішальний для подальшої долі Європи рік, колишній президент Еміль Константінеску організував наприкінці листопада в Бухаресті міжнародну конференцію “25 років від падіння комуністичних диктатур у Східній Європі: озираючись назад дивимось у майбутнє”, на яку запросив багатьох лідерів антикомуністичних революцій і 12 колишніх глав держав і урядів Центральної та Східної Європи.
Серед учасників налічувалися колишній президент Польщі Лех Валенса, екс-президент Білорусі Станіслав Шушкевич, колишній глава Молдовської держави Петру Лучинський та екс-президент України Віктор Ющенко. Окрім них у конференції взяли участь численні особистості західних країн та понад 400 молодих людей з колишніх комуністичних країн.
В кулуарах конференції нам вдалося записати інтервю з ініціатором глибоких змін в українському суспільстві, колишнім президентом України Віктором Ющенком:
– Пане Президенте, сьогодні в Бухаресті відбулася конференція з нагоди 25-річчя від падіння тоталітарний комуністичних режимів в Європі. Як ви оцінюєте ідею проведення цього заходу і наскільки актуальною є ця тема сьогодні?
– Мені виглядає, що ідея дуже гарна, тому що вона адресована до проблеми, яка торкається кожного європейця, незалежно від того де ти живеш.Ця тема торкається до нашої, не такої далекої історії, ми святкуємо падіння, можливо, одного із найбільш небезпечних, які коли-небудь були створені в Європі, поряд із фашистським режимом, який давно отримав суд, осуд. Пройшло історичне примирення, всі каяття прийняті, в тому числі й не від одного чи двох німецьких канцлерів, а від цілої плеяди. Була зроблена блискуча політична робота для німецької нації, коли, власне кажучи, і суд, і осуд, і каяття привели до того, що здається ми перегорнули цю сторінку зла і переконані в тому, що на порядок-денний сьогодні вона вже не стане. А ось те, що стосується комуністичної спадщини… Комунізму як такого очевидно не має, комуністичних урядів теж, виглядає, не має, я говорю про Європу. Але те, що ми відносимо до спадку, ми чуємо його прояви в своєму щоденному житті. І відновлення проімперських планів для мене не є ніщо інше, як одна із частин імперської комуністичної червоної спадщини. І тому моя задача на Форумі була донести оцю частину реанімації СРСР з принесенням великих трагедій і для Азербайджану, і для Молдови, і для Грузії, і, як недавно відбулося, для українського народу. Це все є прояви комуністичної ревізії, ревізії комуністичного минулого. От розібратися в цьому, мені здається, була головна частина тої полеміки, яка розгорталася на останніх двох сесіях. Очевидно, ще раз повторюю, що комуністичного режиму, чи комуністичних центрів, які б виглядали як небезпека для Європи, ревізія сучасних поглядів, такого не існує, але, поряд с тим, те що робиться сьогодні в політичних та військових діях російської влади, це можна читать як ніщо інше, як реанімація того червоного зла, в яке була погружена моя нація із 1917 року.
– Чим, на Вашу думку, пояснюється те, що українці лише зараз, у 2014 році, відправили комуністичну ідеологію в сміттєвий кошик історії, а в багатьох містах досі стоїть памятник Леніну?
– Така ми нація… Така ми нація… Ви знаєте, 350 років ми не мали своєї державності. Лівобережна Україна була окупована російським царським, потім більшовицьким, комуністичним режимами. Я пригадую, як Інститут українознавства видав одну із своїх праць, дослідження по українському слові і мові, і там була наведена цифра – практично від Валуєвського указу було 172 рішення Російської імперії про заборону мови, книги, слова, літургії, те що стосується власне мови, слова, пісні… Це говорить про те, що за ці роки ми багато чого в своїй ідентичності загубили і тому прощання із Леніним, прощання з комуністичною ідеологією для, думаю мільйонів, є дуже непростим. Перемогу, ту про яку Ви згадуєте, коли українські парламентські політичні сили покинули комуністи я думаю, що перш за все треба пояснювать не великими змінами в українській свідомості, а тим, що найбільш “червоні” регіони України власне не приймали участь у голосуванні. Я маю на увазі Крим, де з 20-тих років, коли Леніним була утворена Кримська автономія, був базовий ґрунт для комуністів в Україні, і Східний Донбас,який не приймав участі у виборах, де також, на жаль, залишилось багато людей, з однієї сторони, можливо обдурених,з іншої сторони, бо мені хочеться їх якось пожаліти, людей, які заблукали навіть у своєму житті у вартостях і надовго залишили в своєму серці схильність до комуністичної ідеології. Я думаю, що це дві головні причини, які дали змогу вилучити комуністів їх партійних парламентських фракцій, але разом із тим, свято є, але як подивишся, починаючи із столиці на назви наших вулиць, назви наших площ, назви наших сіл, районів – ми ще всі в “жовтні”, ми ще всі в “листопаді”, ми ще всі в “травні” якомусь там і.т.д. Тому, на жаль, мені здається, що не так стрімко відбувається ревізія в цих комуністичних ілюзіях, як того б хотілось Україні.
– І останнє запитання… Як колишній Президент України, який приділив особливу увагу україно-румунським відносинам як Ви оцінюєте нинішню стадію стосунків між Україною та Румунією, країною, яка серед перших у світі засудила агресію Росії проти України?
– Чесно кажучи, мені здається, що нас бракує сьогодні динаміки у двосторонніх відносинах. Мені здається, що україно-румунські відносини достойні більшої висоти. Ми маємо абсолютно відданих друзів, я говорю про цілу плеяду президентів, з яким мені доводилося працювати, і сьогодні вони є відданими друзями до України. Ми тут бачимо багато чутливих політиків, які дійсно співпереживають за українське питання. І тому не є симетричною та дипломатична активність, яка сьогодні є. Це моя думка на сьогодні, так, із сторони. Бухарест, насправді, набагато цікавіший, важливіший, в тому числі для нашого європейського становлення, це сторона, яка ніколи не запізнювалася з належними реакціями, з належними оцінками. Усе це в непростий час, коли в тому, що робить Путін на сході України, ну, не розібрались росіяни, це зрозуміло, бо дуже часто самодержавіє, рабство, кріпацтво там сприймалися як нормальний державний устрій, а коли наші сусіди і, здавалося, європейські, продвинуті держави часто блукають у цих оцінках, я маю на увазі реакцію, передусім Угорщини, премєр-міністра, який… мені соромно за цю людину, як він оцінив витоки, природу тієї кризи, яка була привнесена Росією на південь і схід України. Те саме стосується Словаччини… Здавалося б уже, ну хто, хто, а ці сусідні країни могли глибше розуміти українське питання. Бачите, румуни стали набагато далекогляднішими, щирішим, мобільнішими у визнанні цих дій, окупації зі сторони Росії, тому я, із своєї сторони всіляко, що залежить, роблю і буду робити для того, щоб наші відносини з румунською стороною були активні наповнені і цікаві.
– Дякую Вам, Вікторе Андрійовичу, і бажаю успіхів у всіх Ваших справах.
