Іван (Іреней) Протченко
Іван Протченко був неперевершеним іконописцем. Його ікони досі зберігаються в багатьох румунських церквах: в Патріаршому соборі в Бухаресті, соборі Ясської Митрополії тощо
Василь Каптару, 26.11.2014, 02:18
Іван Протченко приніс до монастиря Сіхестрія декілька ікон, які він написав раніше для Афону, в тому числі і знамениту чудотворну ікону Божої Матері «Аксіоніта». Щойно після прибуття до монастиря, його попросили написати «пробну» ікону. Після тривалої молитви Богоматері, він написав відому ікону «Плач Богородиці». Кажуть, що пізніше Богоматір прийшла до нього у сні та подякувала Протченку за те, як він її намалював на іконі. Не менш відомими його іконами є «Ecce Homo» або «се, Людина» та «Солодкий поцілунок».
Іван Протченко народився 8 травня 1888 року в селі Павлівка поблизу Харкова у дворянській родині (його батьків звали Самсоном та Євдокією). З дитинства йому дуже подобалося малювати, особливо портрети. Він завжди намагався малювати ікони, але йому ніяк не вдавалося зобразити обличчя. Однак одного дня він зустрів одну черницю, яка сказала юному художнику: «Якщо хочеш малювати гарні ікони тобі треба частіше сповідатися та причащатися, поститися та більше молитися й побачиш, що зможеш малювати ікони нелюдської краси.» Цієї поради він дотримувався потім все життя. Іван Протченко ніколи не їв до 15-16 години дня. Малював ікони молячись і постячись. Писав ікони художник зберігаючи обітницю мовчання й нікому не дозволяв до нього говорити, коли розписував стіни церков.
Навчався Іван Протченко в Київській академії мистецтва і кажуть, що в ті часи він був одним з найкращих художників в Україні. Потім він одружився, мав трьох дітей, а з розпалом Першої світової війни був мобілізований до царської армії. Під час війни втратив одне око, його діти померли від тифу, а після цього його кинула дружина. З огляду на його дворянське походження, з приходом до влади більшовиків, Протченко був змушений тікати в Кишинів. Там він заробляв на життя іконописом і роблячи портрети тодішніх видатних діячів. У 1940 році, коли у Бессарабію увійшли радянські війська Іван Протченко разом з другою дружиною, українкою Пелагією, втік до Румунії, де йому допоміг монах Никанор Біка, а заробляв він на прожиток так само малюючи ікони. Одна з його ікон потрапила в руки ігумена Клеопи, якому та ікона дуже сподобалася і вирішив він знайти іконописця і запросити до нямецького монастиря Сіхестрія. Тут Іван Протченко провів найспокійніші роки свого життя.
Тамтешні ченці розповідали, що в скиті Протченко робив те, що він вмів робити краще – писав ікони і фрески, а в той час як він малював, його дружина, яка між часом стала черницею, молилася. Коли виконував настінні фрескові розписи він ніколи не їв зранку і до третьої після обіду, стверджуючи що для цього він мусить поститися. Цікаво, що він працював один, на самоті з Богом, а коли хтось заходив у церкву він зупинявся і продовжував писати лише після того як людина виходила з храму. Потерпаючи від хронічного захворювання легенів, одноокий Протченко часто полюбляв мовчки посидіти на одній із лавок чернечого кладовища, яку ченці називали лавкою художника.
Іван Протченко був неперевершеним іконописцем. Його ікони досі зберігаються в багатьох румунських церквах: в Патріаршому соборі в Бухаресті, соборі Ясської Митрополії, Скиті Дірварь, Скиті Нової ікони, монастирі Сіхестрія Монастирі Красна тощо. Деякі з них були прикрашені золотими шатами. На жаль він не мав учнів і не залишив таємницю рецепту виготовлення використаних фарб. Відомо лише, що він виготовлював фарби з квіткових пелюсток та з різних рослин і навіть з іржи. Він товк рослини камінням, розмішував отриману суміш з льняною олією, та використовував отриману фарбу переважно для створення контурів і тіні.
Коли йому сповнилося 65 років він вирішив постригтися в ченці отримавши імя Іреней. Іван Протченко покинув цей світ 23 серпня 1953 року через три дні після того як зрікся світського життя.
Джерело: стаття Іреней Протченко, чернець та іконописець у публікації Доарортодокс
