Михайло Петрович Драгоманов

У період війни за незалежність, в румунсько-українських культурних відносинах зявився зовсім новий і надзвичайно важливий фактор, а саме контакти з українською політичною еміграцією.

Христина Манта, 16.09.2015, 15:44

У період війни за незалежність, в румунсько-українських культурних відносинах з’явився зовсім новий і надзвичайно важливий фактор, а саме контакти з українською політичною еміграцією. Однією з центральних фігур української еміграції того періоду був Михайло Драгоманов.

Михайло Драгоманов був видатним публіцистом, істориком, філософом, економістом, літературознавцем і фольклористом, одним з організаторів Старої громади у Києві. Народився він 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в родині дворян. Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дисциплінами, а також минулим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М. Драгоманов, який і сам згодом став, одним з перших українських просвітителів. З 1870 року працює доцентом Київського університету. У 1876 р. емігрував до Швейцарії, де створив своєрідний осередок української політичної еміграції.

У період 1877 – 1881 роки, встановлюються перші контакти Драгоманова з Румунією. Упродовж цього ж періоду, Драгоманов виявив надзвичайну зацікавленість до Румунії, про яку писав з дуже великою симпатією. Таким чином, він має тісні зв’язки з деякими представниками революційного руху в Румунії, яких просить допомогти йому перевезти в Україну деякі його твори.

Слід відзначити, що в Румунії, Драгоманов мав багато друзів, за допомогою яких йому вдалося надіслати в Україну книги та публікації, з-поміж яких й численні примірники творів Т. Шевченка та І. Франка. Цікаво, що Драгоманов самотужки почав вивчати румунську мову та читати румунською мовою. Просив дати йому румунську граматику й словник та проявляв значний інтерес до румунських народних пісень. Щойно після цього, його друзів у Румунії приємно вразила пропозиція Драгоманова стати співробітником румунської газети «Romania viitoare» (Майбутня Румунія), що й стало можливим за короткий час. Симпатія Драгоманова та інших членів української політичної еміграції так сильно зросла, а їх зв’язки з румунами стали такими тісними, що вони навіть задумались перенести їх центральний осідок до міста Ясси, де мали можливість бути ближче до України й за допомогою румунських соціалістів могли, таким чином, поглибити свою політичну діяльність.

У газетах «Майбутня Румунія» і «Telegraful» (Телеграф) багато писав про діяльність Драгоманова його друг Арборе Замфір, прихильник української визвольної боротьби, який у 1916 році написав для Союзу Визволення України брошуру Україна та Румунії(рум. – Ucraina si Romania). Арборе згадував про Драгоманова як про ініціатора політичних акцій, що роздратували саме російських народників. Наостанок варто уточнити, що Драгоманов проявив великий інтерес не лише до політичної сфери. Особистість Драгоманова користувалася певною репутацією в Румунії. Як фольклориста його представив румунській публіці Богдан Петрічейку Хашдеу, відомий румунський мовознавець і фольклорист, який завжди поважно говорив про наукову діяльність Драгоманова. В Україні Драгоманов постійно цікавився румунським фольклором та неодноразово просив Арборе надіслати йому румунські народні пісні, які йому дуже подобалися. У роботах Драгоманова присвячених історії української культури, автор приділяє особливу увагу українсько-румунським зв’язкам.