Політичний опонент Василь Парасків

Василь Парасків здобув популярність, яку не хотів і якій ніхто не заздрив: він був одним з противників комуністичного режиму, який був підданий психіатричним методам тортури.

Steliu Lambru, 14.08.2015, 01:13

Працівник Василь Парасків тяжко страждав через свої політичні і соціальні переконання. Приклад особистої жертовності Парасківа є важливим розділом історії румунського опору комуністичному режиму. У меншій мірі, Парасківа можна порівняти з Лехом Валенсою, лідером профспілкової Солідарності Польщі. Його протест проти режиму почався в 1968 році, коли він покинув ряди КПР, він будучи вперше заарештований в 1969 році, і тривав аж до 1989 року, з усіма формами переслідування: арештом, розслідуванням, побиттям, виселенням з житла, втратою роботи, переслідуванням сімї. Парасків приєднався до протестного руху письменника Паула Гоми в 1977 році і Вільної профспілки працівників з Румунії, в 1979 році.

Василь Парасків здобув популярність, яку не хотів і якій ніхто не заздрив: він був одним з противників комуністичного режиму, який був підданий психіатричним методам тортури. Його перший досвід такого роду відбувся 1977 року, після того як він відвідав письменника Паула Гому. Будучи арештований і доставлений в міліцію в Бухаресті, провів жахливу ніч, будучи там неодноразово побитий і потім доставлений в лікарню для нервових хвороб у населеному пункті Сепока, Бузеуського повіту.

У 2002 році, редактор Центру усної історії Румунського радіомовлення запитав Василя Парасківа про досвід здорової людини насильно госпіталізованої поряд з людьми, які дійсно страждали від різних розладів нервової системи: “Там були небезпечні хворі, невиліковні люди, жінки і чоловіки жили разом, із розпатланим волоссям, зі розірваним одягом. Одні співали, у той час як інші плакали, ридали. Деякі з них уявляли собі, що є воєначальниками або главами держав. Це було пекельно. Я сидів на самоті у кутку ліжка із обнятими колінами і дивився на це шоу. Це мене дуже вразило. Я був дуже вражений тим наскільки брутально працівники лікарні ставилися до хворих.”

Василь Парасків був простою людиною, працівником, який не хотів терпіти зловживанням комуністичного режиму. У 2011 році, після його смерті на 83 році життя, він залишив політичний і моральний заповіт, в якому написав про прості речі пристойності, які найчастіше важко зрозуміти. Серед них, бути “чесними та коректними громадянами, готовими будь-коли жертвувати своїми інтересами заради інтересам народу.”