Римо-католицький монастир Марія Радна

На березі річки Муреш, на арадській рівнині, де річка відділяє Радну від Ліпови, стоїть католицький монастир, відомий своєю столітньою історією та кількістю паломників усіх націй і конфесій, які переступають його поріг щорічно.

Христина Манта, 09.04.2023, 13:45

Цьогоріч найбільше релігійне свято Великдень припадає на квітень. Згідно з різницею в обрахунках, католики святкують його сьогодні – 9 квітня, а православні будуть святкувати наступного тижня – 16 квітня. Католицька церква (лат. Ecclesia Catholica) є найбільшою християнською церквою у світі, станом на 2018 рік – приблизно 1,3 млрд хрещених католиків у всьому світі, а в Румунії їх трохи більше мільйона. Сьогодні розповім вам про один з найвідоміших в нашій країні римо-католицьких чернечих осередків – монастир Марія Радна з населеного пункту Ліпова Арадського повіту.

На березі річки Муреш, на арадській рівнині, де річка відділяє Радну від Ліпови, стоїть католицький монастир, відомий своєю столітньою історією та кількістю паломників усіх націй і конфесій, об’єднаних вірою в Бога, які переступають його поріг щорічно. Перші згадки про початки чернечого життя в Радні датуються приблизно 1327 роком. Вони пов’язані з королем Угорщини Карлом Робертом Анжуйським, який побудував тут монастир і церкву, присвячені Святому Людовику Тулузькому, обидва будучи довірені ченцям-францисканцям з Боснії. Однак легенда свідчить, що монастир Марії Радни був побудований близько 1500 року на місці молитви ченців-францисканців. Сьогоднішня церква народилася лише через двісті років зі сліз пересічної жінки. Залишившись у молодому віці вдовою, вона дуже хотіла мати місце молитви лише для неї, невелику каплицю, де вона могла б оплакувати свого чоловіка, який помер молодим, і дякувати Богові за те, що допоміг їй, зрештою, знайти спокій. Незабаром після того, коли весь Банатський край упав під домінацію Османської імперії, місцеві віруючі та монахи-францисканці використовували цю каплицю як місце притулку та молитви. У 1551 р. починається османське панування, яке триватиме до 1716 р. У 1642 р. священику Андрію Стіпанчичу вдається після довгої та напруженої подорожі пішки до Константинополя і назад отримати, в обмін на значну суму грошей, від султана дозвіл на ремонт каплиці.

У 1668 році місцевий житель подарував церкві чудотворну ікону Божої Матері, шановану донині. Ніхто тоді не знав про її чудодійну силу. Вона була надрукована на папері в друкарні на півночі Італії тиражом у кілька десятків чи сотень примірників. Одну з них привезли в Радну, куплену в італійського мандрівного купця. Ікона являє собою образ Пресвятої Богородиці на горі Кармель, оточений невеликими ілюстраціями, з поясненнями італійською мовою, що описують події з людьми, які потребують допомоги, яким чудесним чином допомагає Мати Божа. У низу людські фігури горять у вогні чистилища, місця, де, як вірять католики, душі померлих з меншими гріхами очистяться перед тим, як потрапити в рай. У 1695 році османські солдати підпалили францисканську каплицю в Радні. Дивом не згоріла надрукована на папері ікона, яка пізніше була знайдена віруючими серед обгорілих останків.

За іншою легендою, копито коня турецького вершника, який хотів під’їхати до каплиці, вп’ялося в камінь. Сцену можна побачити на правій стіні церкви. У 1723 році була побудована нова, більша церква. У 1727 році розпочато будівництво західної частини нинішнього монастиря. Між 1743 і 1747 роками кількість монахів значно зросла, було додано південне крило монастирю. У 1756 році, 7 липня, на свято П’ятидесятниці, було закладено перший камінь нової церкви Марії Радна, стара церква вже була замала. Ця церква протрималася донині. У 1911 році дві вежі церкви були підвищені на 30 метрів кожна, таким чином досягнувши загальної висоти 67 метрів. У 1992 році Папа Іван Павло ІІ присвоїв паломницькій церкві Марії Радні титул Малої базиліки. У 2013 році в рамках проєкту, співфінансованого Європейським Союзом, було проведено повну реконструкцію комплексу, віднесеного до категорії пам’яток історії А. Мета – розвиток регіону та культурного туризму шляхом включення собору та монастиря Марії Радни до туристичної мережі.

Монастир цей є найбільшим місцем паломництва католиків у Тімішоарській єпархії та, водночас, важливим місцем молитви в усій Південно-Східній Європі, як для католиків, так і для православних, незалежно від рідної мови, етнічної приналежності чи культури. У молитві коліна схиляються до однієї землі, з’єднані руки тягнуться до одного неба. Великдень, П’ятидесятниця та день Різдва – головні дати паломництва у монастирі Марії Радни. Протягом майже двох століть, відколи почали вести облік паломників, їхня кількість кожного разу перевищувала 20.000, щоб досягти у наші дні майже 200.000. Паломники прибувають звідусіль: Угорщини, Словенії, Словаччини, Болгарії, навіть з Австрії та Німеччини. Згідно з дослідженням, проведеним спеціалізованим інститутом, було встановлено, що монастир «Марія Радна» є найбільш відвідуваною туристичною визначною пам’яткою повіту Арад. Довжина церкви становить 63 метри, ширина 16 метрів і внутрішня висота 21 метр. Зовнішня висота разом з вежами, які були завищені в 1911 році на 30 метрів кожна, становить 67 метрів. У 1770 році чудотворна ікона отримала срібну оправу висотою 3,3 метра і шириною 2,7 метра, виготовлену в 1769-1771 роках у Відні, в майстерні Йосифа Мозера, золотаря імператорських дворів, будучи унікальним витвором мистецтва в цій частині Європи.

Роботи над церквою були завершені в 1820 році, в тому ж році на ікону наклали дві корони із золота та дорогоцінного каміння, подаровану Олександром фон Рудною, архієпископом Естергомським. Кажуть, що по дорозі до Естергома фон Руднай зупинився на кілька місяців у монастирі Марії Радни, чекаючи офіційної інвеститури кардиналом Угорщини, безнадійно закохавшись у ці місця. З цієї причини він зажадав, щоб після смерті його серце зберігалося в церкві монастиря Марії Радни, що й сталося, його серце зберігається у стіні храму, в безпосередній близькості від чудотворної ікони. Статуї святих Якова та Анни висотою 3 метри, які можна побачити всередині церкви, були виготовлені скульптором Фердинандом Штуффлессером з Тіролю, а стеля, розписана в 1762 році, – віденцем Фердинандом Шисслем. Орган був виготовлений у 1905 році фірмою «Leopold Wegenstein & Sons», однією з найвідоміших тих років. У 1985 році будапештський скульптор Тот Іштван створив новий вівтар із білого каррарського мармуру. У міжвоєнний період чернече життя продовжувалося, у 1935 році тут зареєструвалася найбільша кількість паломників в історії монастиря. Натомість після 1948 року паломництва були заборонені, а в 70-х роках відновилися в меншому масштабі. 1990 рік приніс новий початок для релігійного життя монастиря. Щороку у день Пресвятої Богородиці відбуваються паломництва, коли тут збираються тисячі людей.