Святкування річниці Павла Тичини у Клуж-Напоці
130-ту річницю з дня народження Павла Григоровича Тичини (1891-1967) відсвяткувала 20 листопада українська громада міста Клуж-Напока в режимі онлайн.
România Internațional, 02.12.2021, 07:53
130-ту річницю з дня народження Павла Григоровича Тичини
(1891-1967) відсвяткувала 20 листопада українська громада міста Клуж-Напока в режимі
онлайн. Цю подію організував Союз українців Румунії у співпраці з відділом
української мови та літератури при Департаменті слов’янських мов Філологічного
факультету Клузького університету імені Бабеша-Бойоя.
Відомий П.Г. Тичина шанувальникам мистецтва віршування, як автор неповторно
музикальних віршів та поем, написаних в особливому поетичному стилі -
кларнетизмі, властивому тільки йому. У своїй першій збірціТичина говорить проненасильницьку дійсність, коли на людину дивляться як
на скарб світовий. Та в нові, радянські часи він пише гімни та
вірші, в яких використовуєрадянські пропагандистькі гасла і прославляє новий лад.
За них цього легендарного митця не перестають критикувати. Він чудово співав і
вправно грав на бандурі та кларнеті, був шанувальником і знавцем живопису,
людиною делікатною і вразливою, а також панічно наляканою можливістю арешту і
фізичного знищення.
У вступному слові доктор-лектор Михаєла Гербіл в якості співорганізатора та
ведучої заходу підкреслила належність П.Тичини – поета, перекладача, публіциста
та громадського діяча радянських часів – до «найвизначніших поетів українського
модернізму», а також до «найосвідченіших осіб 20-го століття». Павло Григорович
Тичина, для прикладу, самотужки вивчив та вільно володів 15 мовами, а
перекладав з 40, хочане отримав вищої освіти.
Стислим та загальним оглядом творчої діяльності Павла Тичини стала робота
доктора-лектора Крістіни Сілагі «Поетичний світ Павла Тичини» на
румунській мові. «Літературний шлях Павла Тичини був позначений болісними
роздумами, похмурими передчуттями, успіхами й мистецькими невдачами. Незважаючи
на синусоїдну траєкторію своєї долі, автор «Сонячних кларнетів» залишиться в
історії української літератури як поет, який досяг найвищих частот людської
чутливості й емоцій.» – зазначила доповідачка у вступі.
Після короткої оповіді про дитинство та юнацькі роки поета, вона більш
детально розповіла про переповнену оригінальними роботами першу збірку «Сонячні
кларнети» (1918), яку «з великим ентузіазмом зустріли критики того часу».
Було звернено увагу і на так звану «національну трилогію»,що складається з поем «Золотий гомін» (1917), «Дума про трьох вітрів» (1917), та «Скорбна мати» (1918). Авторка проаналізувала
зміст, сюжет, використані художні засоби кожної з них. Творчі збірки Тичини «Замість
сонетів і октав», «Плуг» і «Вітер з України», опубліковані у 1920-1924 роках,
говорять, на думку викладачки, про «зрілість його ліричної творчості» та
про «наслідки більшовицької політики в Україні». «Встановлення
тоталітарного режиму стало кульмінаційною точкою у його поетичній творчості,
оскільки місія поезії зводилася до 3-х понять: «прославляти», «закликати» і
«боротися».» – виділила промовиця. За такими принципами створені вірші
Тичини 30 -х років та післявоєнного періоду.Ці твори вважаються невартісними
і невдалими, вони свідчать про занепад колись такого обнадіюючого творця.Тим не менше «появаТичини на арені української літератури відіграла особливо
важливу роль у подальшому розвитку української поезії» – на завершення підкреслила пані Крістіна Сілагі.
У продовженні організатори запропонували нашій увазі переглянути
документальну стрічку з серії «Гра долі» про Павла Тичину. Йшлося про
сентиментальні почуття поета – його захоплення, правдиве та трагічне кохання,
відносини з майбутньою дружиною. Особливу увагу було зфокусовано на зв’язку з Наталкою Коновал, про який написавПавло Загребельний в повісті-есе «Кларнети ніжності».Глибокі свої переживання поет висловлював у віршах, які
залишаються зразком поетичної ніжності. Деякі з ліричних творів Тичини було
зачитано учасниками заходу для того, щоб, за словами пані Гербіл, «проілюструвати
самобутність його поетичної манери… та вишуканість його поезій в загальному».
На завершення заходу виник обмін думок між учасниками на рахунок схожості
долі деяких румунських літературних діячів, які подібно своїм колегам з
України, були змушені творити на партійне замовлення під час тоталітарного
режиму. У випадку Павла Григоровича Тичини практично не маємо як зрозуміти
розвиток, зміну його переконань і поглядів – він і його дружина знищили
будь-який запис чи твір, який би не відповідав вимогам тоталітарного режиму. В
радянські часи П.Г.Тичина був визнаним творцем, якого вивчали у школі та
регулярно перевидавали. Він обіймав посаду міністра освіти УРСР, був головою Верховної
Ради УРСР, першим поетом-академіком АН УРСР, неодноразово отримував урядові
премії та нагороди. Все той же Тичина на початку 50-их років писав рекомендації
для виправдання «ворогів народу» – своїх колишніх знайомих і колег,
конспіративно передавав їм гроші та клопотався «квартирними питаннями». Свої
твори писав українською і завдяки його зусиллям, на думку деяких дослідників,
русифікацію України було призупинено на кілька десятиліть. Підводячи підсумок
пані М.Гербіл зазначила: «Ми не замовчуємо і не оминаємо драматичну
реальність письменника в цей своєрідний період. …Нашим завданням є прочитати
і зрозуміти літературні творіння Тичини, його переклади та публіцистику, які ні
в якому разі не мають бути забутими.»
