Prima pagină » Румунія-Україна » Українці в Румунії » Всесвітній день вчителя

Всесвітній день вчителя

Щорічно 5 жовтня, з ініціативи ООН, відзначається Всесвітній день вчителя. Дітей, які належать до української меншини в Румунії, виховують добре підготовлені викладачі, які плекають любов до Батьківщини, до рідної мови, народних звичаїв і традицій.

Христина Штірбець, 07.10.2021, 14:13

Щорічно 5 жовтня, з ініціативи ООН, відзначається Всесвітній день вчителя, який був заснований в 1994 році. Всесвітній день учителя відзначають понад 100 держав світу, хоча деякі країни мають також національний День вчителя, зокрема й Румунія – 5 червня. Всесвітній день вчителя – професійне свято всіх вчителів, викладачів та працівників сфери освіти. У цей день відзначаються роль і заслуги вчителів у процесі якісної освіти на всіх рівнях, а також їхній неоціненний внесок у розвиток суспільства.

Діти, які належать до української меншини в Румунії, мають можливість навчатися рідною мовою або вивчати українську мову в школах у містах і селах, де українці становлять значну частку від загальної кількості населення цього населеного пункту, зокрема у повітах: Марамуреш, Сучава, Тіміш, Караш-Северін, Арад, Ботошань, Сату Маре і Тулча. Їх виховують добре підготовлені викладачі, які плекають любов до Батьківщини, а також до рідної мови, народних звичаїв і традицій.

Анка Майданюк-Штюбіану, яка викладає вже
багато років українську
мову в селі Балківці Сучавського повіту, розповідає про роль школи та вчителя у навчанні та
вихованні дітей: «З покоління у покоління виховання передається молодим
нащадкам із любов’ю та надією. Батьки, дідусі прищеплюють перші паростки
виховання у душах дітей, а потім важлива місія подається школі. Школа з давніх
давен вважається просвітителем, це інституція де вихователь забезпечує
безупинність, продовження виховання суспільства, він дбає щоб «золота нитка, яка
веде з давніх давен не обірвалася». Кожна школа дбає, щоб її учні отримали
солідне виховання, здобули знання із різних предметів, але тимчасово старається
прищепити солідні моральні принципи необхідні майбутньому дорослому
громадянинові. Так, і в наші Балківецькій школі викладачі плідно працюють на
користь нашого майбутнього, тому що наші сьогоднішні учні це майбутні дорослі
від яких залежить «повага чи зневага до нашого роду». Ряд шкільних подій, яких
ми проводимо з учнями мають глибоку ціль для формування їхнього характеру. Нашими шкільними
заходами ми стараємось усвідомити учнів,
що виховання має вирішальну роль у житті людини, від цього залежить освіченість, мудрість, повага. Можна
стверджувати навіть, що справжня людина це результат виховання. Ми також вчимо
наших учнів усвідомлювати свою ідентичність. 9-го листопада відзначаємо День
української мови в Румунії. Нам українцям із Румунії властива двомовність: крім
рідної, української, добре володіємо румунською мовою, за допомогою якої
удосконалюємо нашу освіту й здобувши різні професії допомогаємо для розвитку
рідної держави Румунії. Для нас рідна українська мова це ключ відроджування
рідної ідентичності, це наше коріння. Молодим поколінням необхідно прищепити гідність, повагу і
щирість відносно рідної мови. Також усвідомити учнів, що етнічна ідентичність
це природжений дар, вона тобі надається, не дістаєш протягом життя, і залежить
від свідомості кожної людини як використовує такий цінний дар і як ставиться до
неї. Ми виховуємо також патріотизм. Справжній громадянин це
людина, яка відчуває почуття любові та поваги до рідної держави, поважає культуру
та звичаї. Все залежить від батьків та вчителів. У ранньому віці набагато легше
полюбити свою батьківщину ніж у дорослому віці, тому треба виховувати ці почуття у
дітей з самого їхнього дитинства. Ми навчаємо дітей поважати
та зберігати свої традиції та звичаї. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що
виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї, як і мова,
виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу та об’єднують окремих людей в один народ, в одну
націю. В усіх народів світу існує повір’я, що той хто забув звичаї своїх
батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде
не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого
народу. У Балківецькій школі ми організуємо різні заходи з нагоди Великодніх
свят, Різдва чи інших, з метою навчити учнів поважати та зберігати рідні
традиції та звичаї, які є зв’язком між поколіннями. Це ключ відродження
нашої ідентичності. Місія
викладача це навчати і повчати. Навчати любити, навчати впізнавати любов,
навчати бути щасливим – це значить навчати поважати самого себе, навчати
людської гідності.»

Вчитель у більшості людей асоціюється саме з дитинством, юністю, навчанням в школі. Праця вчителя в усі часи була в пошані, оскільки вона покликана нести людям найголовніше багатство – знання. Вчителька Ледія Співалюк з села Вишівська Долина Марамуреського повіту, яка понад 37 років викладала українську мову та літературу, вважає, що «учителем треба народитися»: «Бути вчителем не так вже просто, і не дано кожному, він повинен прищепити інтерес до навчання, знайти найкращі якості в кожному з учнів і розвинути їх. Учителем треба народитися! Він повинен бути сам вихований, щоб виховувати інших. У житті людини є свій учитель. Це професія дуже нелегка, але педагоги це люди, які відіграють велику роль у формуванні особистості. Кожний вчитель усвідомлює, яку величезну роль несе, йому доводиться невтомно працювати аби навчити дітей різних наук, допомогти пізнати світ. Він може достукатися до кожної дитини, передати їй свої знання, стати другом, показати світ з іншого боку, відкрити раніше непомітні якості в кожного з учнів, він стає наставником і тим, до кого можна звернутися за допомогою. Часом вчителі жертвують своїми інтересами, віддають всі сили своїм учням. Для таких людей це не просто професія, це покликання. Першим прикладом для життя, першим наставником і вчителем для будь-якої людини є його батьки, але виховання дитини продовжується в школі, бо тут дитина набуває перший досвід перебування в суспільстві. Перший вчитель початкових класів залишається для людей справжнім другом, про якого згадуємо навіть і в похилому віці. Вчителі, яких ми вважаємо хорошими, залишаються з нами в пам’яті назавжди так само, як і ті, хто нам найбільше не подобалися. Кожен з них залишає величезні сліди в нашому житті, кожен з них, хтось більше, хтось менше, – джерело знань, з якого ми черпали і повинні далі черпати. Багато професій народжуються і вмирають, але серед вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій (на жаль, одні цього забувають). Головне призначення вчителя, між іншим, – навчити людину бути Людиною, бо особливий вплив на особистість дитини має, як вже знаємо, перший вчитель, який дає перші і дуже важливі знання, допомагає вступити в доросле життя, навчає любові до Батьківщини, до рідної мови, до ближніх, вкладає моральні поняття в душі учнів. Якщо вчитель має любов до своєї професії, він буде хороший вчитель, а якщо додасть і любов до учнів, як батько й мати, він – досконалий вчитель.»

З нагоди Всесвітнього дня вчителя депутат Микола-Мирослав
Петрецький, голова Союзу українців Румунії виступив з декларацією з трибуни Парламенту
Румунії, в якій підкреслив: «5 жовтня, ми відзначаємо
Всесвітній день вчителя, який щорічно збирає мільйони учнів та батьків по
всьому світу, щоб віддати належне всім вчителям, роль яких життєво важлива для
соціальної, економічної та інтелектуальної реконструкції кожної країни,
гарантування успіху у світі, заснованому на постійній конкуренції з собою та з
іншими. Залишаючи осторонь святковий символізм цього дня, кожен член нашого суспільства
повинен також замислитися над труднощами, з якими стикається освіта. На жаль,
пандемія SARS-Cov-2 глибоко вплинула на освіту. У цьому контексті тим більш
значним є внесок вчителів в систему освіти для підтримки вразливого
населення, відновлення очного навчання у школах та забезпечення надолуження
прогалин у навчанні. Тому пошук вчителів та забезпечення належної оплати їхньої
праці й мотивації, належних умов підвищення кваліфікації, доповнених достатніми
освітніми ресурсами та матеріалами, одночасно з удосконаленням освітньої
системи, шляхом планування якісної інклюзивної освіти для ВСІХ дітей, мають
стати нашими пріоритетами на найближчі роки, як базовий принцип забезпечення
кращої освіти та кращих шкіл, в тому числі в часи кризи. Ми не повинні
забувати, що школи не є полем політичної боротьби, вони є місцем академічної
освіти, навчання дітей соціальним та емоційним навичкам, місцем взаємодії та
соціальної підтримки, а зусилля, докладені вчителями, директорами шкіл, представниками
системи освіти, які відповідають за забезпечення якості освітнього процесу,
особливо в цей період, були і є величезними, тому наша вдячність їм за це, за
їхній внесок, має бути сумірною! З Днем вчителя вас, шановні освітяни!»

У Всесвітній день вчителя ООН пропонує всім громадянам на
хвилину задуматися про те, як змінив їхнє життя гарний учитель. Ось що сказала
вчителька Анка Майданюк-Штюбіану про роль, яку відіграли вчителі, зокрема української мови, в її житті:
«Літа пливуть рікою і залишаються тільки гарні спогади про бувших викладачів,
які вплинули на мій професійний розвиток
та з любов’ю посадили в душу: цікавість до української мови – це пані
Джорджета Штефан у початкових класах, – любов до рідної мови – це пан Євсебій
Фрасенюк, знаменитий викладач та керівник, – бажання удосконалювати рідну мову -
це покійний пан Корнелій Регуш та пані Аспазія Регуш – премудрі професори. Кожен
з них залишив добре, щире слово у моїй душі. Щиро їм дякую та з повагою кланяюсь
перед їхньою працею. »

Про вчителів, які залишили сліди в її житті розповідає
пані Ледія Співалюк: «Для мене дуже добрим прикладом була пані вчителька Юлія
Грінь у Сігетському ліцеї імені Драгоша Воде, в якому я вчилася, тому що її
педагогічна майстерність, доброзичливість і мудре ставлення та любов до учнів допомогла мені продовжити навчання української рідної мови на Факультеті
іноземних мов у Бухаресті й стати викладачем. Вона вміла прищепити інтерес до
навчання, знайти найкращі якості у кожному з учнів, між якими і я. Я рада, що у
мене є учні, які також стали викладачами української мови. Правда не можу забути і
вчителів початкових класів: Анну Шорбан або покійного Миколу Лазарчука і на
факультеті професорів Івана Ребошапку, Ласло Коцюк, Дана-Хорію Мазілу і всіх тих,
хто допоміг мені вдосконалити моє навчання і бути, я думаю, добрим викладачем
протягом 37 років. У мене були добрі результати з учнями на Олімпіаді з української мови
а також на Конкурсі декламування української поезії. Ми повинні дякувати своїм учителям за їхню працю, за
ті зерна знань, що вони сіяли протягом багатьох років у наші серця (і продовжують
свою педагогічну майстерність), за їхню любов і турботу! Хай засіяні ними знання заколосяться щедрим
урожаєм! Побажаймо всім учителям міцного здоров’я, натхнення, поваги та любові,
удачі та успіхів. Тим, які відійшли у вічність, – вічная пам’ять, хай земля
буде їм пухом!».