Цистерціанський монастир Керца
Монастир Керца був заснований цистерціанськими ченцями-місіонерами у 1205 - 1206 рр. Спочатку він був дерев'яним, потім, близько 1230 року, був збудований з каменю і завершений після монгольської навали, близько 1300 року...
Христина Манта, 28.05.2023, 04:22
У 43 кілометрах від міста Сібіу, на дорозі, що веде до Брашову, в заплаві ріки Олт, у населеному пункті Керца, знаходяться руїни одного з найкрасивіших і найзначніших укріплених монастирів Трансільванії, але в той же час, одного з найменш відомих. Колишній цистерціанський монастир вважається одним з найстаріших і найбільш важливих пам’ятників ранньої готики у цій частині Європи.
Монастир був заснований цистерціанськими ченцями-місіонерами (релігійний орден, за походженням з Франції) під захистом угорських королів у 1205 – 1206 рр. і був побудований у формі хреста. Спочатку він був дерев’яним, потім, близько 1230 року, був збудований з каменю і завершений після монгольської навали, близько 1300 року. У ХІІІ столітті це було найсхідніше цистерціанське абатство в Європі. У ХІ-ХІУ ст. існувало не менше 1400 цистерціанських абатств у Північній Португалії, Англії, Франції, Німеччині, Австрії та Угорщині. Колишній монастир є зараз євангельською церквою для німецькомовної євангелічної громади населеного пункту Керца.
Точна дата заснування цього цистерціанского монастиря наведена в документі, виданому угорською королівською канцелярією в 1223 році. З тексту цього королівського диплому дізнаємося, що територія, на якій було засноване і побудоване абатство Керца, і яка межує з рікою Олт на півночі, річкою Арпашу на сході, річкою Керцішоара на заході та Фегерашськими горами на півдні, була подарована королем Угорщини Андрієм II (1205-1235 рр.) Бенедикту, князю Трансільванії.
У другій половині ХІІІ ст., в безпосередній близькості, на правому березі ріки Олт, цистерціанский монастир заснував поселення Керца (Kerz), також відомий під назвою Саксонська карта, а в долині річки Хертібачу, неподалік від населеного пункту Агніта, заснував інше поселення, що називалося Апос (Abtsdorf), в якому проживали саксонці. Цистерціанське абатство Керца відіграло важливу роль у політичній, економічній та культурній історії середньовічної Трансільванії, а також у процесі поширення готичного мистецтва в Трансільванії.
До речі, назва «цистерціанці» походить від першої обителі ордену – монастиря Цистерціум, що був заснований у 1098 р. на місці поселення Сіто в Бургундії. Назва «білі монахи» зумовлена білим (світло-сірим) чернечим одягом служителів ордену. У XIII-XIV століттях орден став одним із найвпливовіших серед католицьких чернечих чинів. У XVIII-XIX століттях більшість монастирів було ліквідовано. Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями старих рукописів.
Цистерцианці вели спосіб життя повний обмежень. Їхнім девізом було Ora et Labora – Молись і працюй, їх ще називали монахами-селянами, які жили лише тим, що виробляли власними зусиллями (єдине м’ясо, яке вони їли, була риба). Їм подарували непридатні для використання болотисті землі, які вони розчищили, вирубали ліси і перетворили на сільськогосподарські угіддя. Вони також розвивали виноградарство в районах, де будували свої монастирі.
Цистерціанці мали практично ексклюзивні права в Трансільванії на млинарство і ковальство, на будівництво церков з укріпленнями (наприклад, Прежмер), а також на будівництво гідротехнічних споруд і рибних господарств. Завдяки своїй праці, отриманим правам і підприємливості вони ставали все багатшими і багатшими, їхні економічні інтереси суперечили інтересам мешкаців міста Сібіу… до того ж вони ще й підпорядковувалися Папі Римському. Вони працювали з ранку до вечора в інтересах мирян, яких тримали у курсі своїх винаходів. До Кирци ченці принесли з собою благородні сорти винограду з Бургундії. Легенда свідчить, що єдиним джерелом їх сили було вино. Не було у них келій, і спали вони всі в одному приміщені на соломі. Пробуджувалися о 3 годині ранку, раз у три години проводили богослужіння.
Влітку цистерціанці з усіх куточків Європи зустрічалися у Франції в Бургундії, в материнському абатству Pontigny, де обмінювалися досвідом. Через аскетичний спосіб життя, вони жили лише до 35-40 років і були поховані в абатстві. Розкопки, зроблені тут після 1980 року, призвели до відкриття двох людських скелетів завдовжки у два метри. На абатство Керца нападали багато разів протягом сотень років. У 1241 році його було майже повністю зруйновано татарами, коли був убитий і настоятель монастиря. Легенди свідчать, що монастир мав тунель, з-під вівтаря і аж до ріки Олт. Поруч з абатством є дві печери, де ховалися ченці під час нападів.
У 1418 році король Сигізмунд звернувся із закликом до настоятеля абатства з Керци не пригнічувати кріпаків несправедливою даниною. Найгрізнішим настоятелем абатства в Керці був Раймунд Баренфус з Відня. Абатство було закрито королем Матвієм Корвіном в 1474 році, через скарги пригноблених селян і турецькі напади. Сьогодні лише кілька зовнішніх стін свідчать про вміння будівельників цистерціанців. На півдні зберіглася ще одна римська колона.
Хоча зараз вже немає стелі, головний неф церкви приховує кладовище в пам’ять німецьких солдатів, що стали жертвами у Першій світовій війні. У церкві відправляються богослужіння безперервно до сьогоднішнього дня. На дворі парафіального будинку зберігається невеликий водяний млин, із молотками, які постійно б’ються, ніби то допомагають нам згадувати про те, що час не може зупинитися на місці.
