Церква з 500-річною історією – символ міста Ботошани

Ботошани, старий ярмарок, засвідчений у 15 столітті, був подарований молдовським господарем Штефаном Великим його дружині Марії Войкіці. З цього моменту він став воєводським містом. Проте найбільшого блиску йому надала дружина господаря Петра Рареша...

Христина Манта, 09.07.2023, 04:19

Ботошани, старий ярмарок, засвідчений у 15 столітті, був подарований
молдовським господарем Штефаном Великим його дружині Марії Войкіці. З цього
моменту він став «містом пані», воєводським містом, яким володіли дружини
воєвод. Проте найбільшого блиску йому надала дружина господаря Петра Рареша -
пані Єлена. Важко переживаючи смерть свого чоловіка, вдова Петра Рареша знайшла
розраду на королівському дворі в Ботошанах. У 1541 році, у подарованому їй місті,
яке, як кажуть, особливо любила, вона побудувала кам’яну церкву у молдовському
стилі. Молдовський архітектурний стиль був типовим особливо за часів правління Штефана
Великого.

Побудована пані Єленою церква – одна з найстаріших збережених церков у
Молдові і розташована на краю історичного центру міста Ботошани. Місце
поклоніння було присвячене ще 500 років тому святому Георгію, побідоносцю у
битві молдовських воєвод, який став захисником міста Ботошани і досі зберігається
на гербі міста. Церква «Святого Георгія» є другою найстарішою після церкви з
н.п. Попеуць, побудованої в 1496 році, теж у Ботошанському повіті, має форму
хреста з баштою посередині та входом збоку з півночі. Підлога вкрита кам’яними
плитами, які зберіглися до сьогодення. Церква прекрасна у своїй простоті і без настінного
розпису, точно виражаючи переживання дружини-вдови молдовського воєводи.

Церква «Святого Георгія» стала символом старого ярмарку Ботошани, а мешканці
проголосили Святого Георгія покровителем і захисником ярмарку. Цей факт
засвідчує один з міських гербів з 1780 року. На цьому гербі зображено вершника,
який вбиває списом дракона. Таким чином жителі середньовічного населеного
пункту відчували себе захищеними від прокляття та хвороб. Крім того, церква
виконувала практично й свою захисну роль, не тільки духовну. Коли нападали татари,
про це сповіщали з високої вежі церкви, а люди ховалися в тунелях і підземних
катакомбах міста. Кажуть, що з вежі церкви помітили в Середньовіччі козаків, а
згодом і поляків Яна Собеського. Завдяки цій башті купці століттями оберігали
своє майно. Водночас ходять легенди, що за кам’яними мурами ховалися від татар
під час набігів у XVII столітті молоді дівчата Ботошанів. Краса цього релігійного пам’ятника, що залишився на
згадку про славні часи молдовських воєвод, вразила також історика Ніколая
Йоргу, який любив проходжуватися його подвір’ям. «Жодна з ботошанських церков
не виявляє такий вражаючий характер сили і водночас досконалої естетичної
відповідності, як ця», – писав він на початку ХХ століття.

Це споруда менших розмірів, без багатьох декоративних елементів і без настінного
розпису. Перша дзвіниця була побудована з дерева при церковній брамі. Згодом
церква зазнала деяких перетворень після ремонтних робіт, будучи часто
випробовувана пожежами та землетрусами. Це – триконічна споруда, побудована з
сирого каменю та цегли, різьблений камінь використовувався лише на кутах, на
вікнах і контрфорсах. Профіль постаменту досить простий. З обох
боків будівлі, поруч з аркою між наосом та вівтарем, є по одному контрфорсу.
Апсиди прикрашені арками, що завершуються подвійними арками. Бічні мають по
п’ять арок, а східна апсида – сім. Над вікнами ряд маленьких вікон, що оточують
усю церкву. Вежа багатокутної форми спирається на дві зірчасті основи; верхня основа має по два маленькі вікна з обох боків. Пронаос
церкви, збільшений порівняно з наосом, освітлюється двома великими готичними вікнами,
розташованими в південній і західній стінах, перекритих напівсферичним
склепінням. У вівтарі з його
чвертьсферним склепінням світло потрапляє через єдине вікно. Іконостас
датується 1921-1922 роками, виготовлений з обробленого дерева. Ікони іконостасу
написані олією на дереві художником, ім’я якого неможливо розібрати, а також Григорієм Зуграву в 1733 році.

Цьому старому місцю
поклоніння вдалося вистояти понад 500 років. Воно залишилося символом міста, і
щороку 23 квітня його мешканці відзначають покровителя «Святого Георгія». Однак
про нього якось забули понад 100 років, бо
з 1911 року коли церкву відреставрував Ніколає Гіка-Будешть ніхто не
наважився зробити це. Утім вносили церкву у всілякі списки: список історичних
пам’яток і, нарешті, список пам’яток, які ризикують обвалитися. Реабілітаційний
процес церкви-пам’ятки став можливим влітку 2020 року завдяки доступу до проєкту
європейського фінансування «Реабілітація та розвиток туризму історико-пам’ятного
ансамблю Церкви Святого Георгія», який виконувався в рамках Регіональної
операційної програми 2014-2020 рр. Вартість робіт становила приблизно 2,75 млн
євро, з яких 2 млн євро – європейські кошти. Під час реставраційних робіт, було
знайдено докази того, що фундамент зведеної пані Єленою Рареш церкви було
зроблено на місці, де в минулому існували дві інші церкви, одна кам’яна,
датована XII ст., а інша дерев’яна, з Х-го століття. Також на церковному
подвір’ї виявлено середньовічне кладовище.