Римо-католицький монастир Марія Радна
На березі річки Муреш, на арадській рівнині, де річка відділяє Радну від Ліпови, стоїть католицький монастир, відомий своєю столітньою історією та кількістю паломників усіх націй і конфесій, які переступають його поріг щорічно.
Христина Манта, 09.04.2023, 02:47
Цьогоріч
найбільше релігійне
свято
Великдень припадає на квітень. Згідно
з різницею в обрахунках, католики
святкують
його сьогодні
– 9
квітня, а
православні
будуть
святкувати наступного тижня – 16
квітня. Католицька церква (лат. Ecclesia
Catholica) є найбільшою християнською церквою
у світі,
станом на 2018 рік – приблизно 1,3 млрд
хрещених католиків у всьому світі,
а в Румунії їх трохи більше мільйона.
Сьогодні розповім вам про один з
найвідоміших в нашій країні римо-католицьких
чернечих осередків – монастир Марія
Радна з населеного пункту Ліпова
Арадського повіту.
На
березі річки
Муреш,
на арадській
рівнині,
де річка відділяє Радну від Ліпови,
стоїть католицький монастир, відомий
своєю столітньою
історією та кількістю паломників усіх
націй і конфесій, об’єднаних вірою в
Бога, які
переступають його поріг
щорічно. Перші
згадки про
початки
чернечого життя в Радні датуються
приблизно 1327 роком. Вони пов’язані з
королем Угорщини Карлом Робертом
Анжуйським, який побудував тут монастир
і церкву, присвячені Святому Людовику
Тулузькому,
обидва
будучи
довірені ченцям-францисканцям з Боснії.
Однак
легенда
свідчить, що монастир Марії Радни
був
побудований близько 1500 року на місці
молитви ченців-францисканців. Сьогоднішня
церква народилася
лише через двісті років зі сліз пересічної
жінки.
Залишившись у молодому віці вдовою,
вона дуже хотіла мати місце молитви
лише для неї, невелику каплицю, де вона
могла б оплакувати свого чоловіка, який
помер молодим, і дякувати Богові за те,
що допоміг їй, зрештою, знайти спокій.
Незабаром після того, коли весь Банатський
край
упав під домінацію
Османської імперії, місцеві віруючі та
монахи-францисканці використовували
цю
каплицю
як місце притулку та молитви. У 1551 р.
починається османське панування, яке
триватиме до 1716 р. У 1642 р. священику Андрію
Стіпанчичу
вдається після довгої та напруженої
подорожі пішки до Константинополя і
назад отримати, в обмін на значну суму
грошей, від
султана дозвіл
на ремонт каплиці.
У
1668 році місцевий житель подарував церкві
чудотворну
ікону Божої Матері, шановану донині.
Ніхто тоді не знав про її
чудодійну силу. Вона була надрукована
на папері в друкарні на півночі Італії
тиражом у кілька десятків чи сотень
примірників. Одну
з них привезли
в Радну, куплену
в італійського мандрівного купця. Ікона
являє собою образ Пресвятої Богородиці
на горі Кармель, оточений невеликими
ілюстраціями, з поясненнями італійською
мовою, що описують події з людьми, які
потребують допомоги, яким чудесним
чином допомагає Мати Божа. У низу людські
фігури горять у вогні чистилища, місця,
де, як вірять католики, душі померлих з
меншими гріхами очистяться перед тим,
як потрапити в рай. У 1695 році османські
солдати підпалили францисканську
каплицю в Радні. Дивом не згоріла
надрукована на папері ікона, яка пізніше
була знайдена віруючими серед обгорілих
останків.
За
іншою легендою, копито коня турецького
вершника, який хотів під’їхати до каплиці,
вп’ялося в камінь. Сцену можна побачити
на правій стіні церкви. У 1723 році була
побудована нова, більша церква. У 1727
році розпочато будівництво західної
частини нинішнього
монастиря. Між 1743 і 1747 роками кількість
монахів значно зросла, було додано
південне крило
монастирю.
У 1756 році, 7 липня, на свято П’ятидесятниці,
було закладено перший камінь нової
церкви Марії Радна,
стара церква вже була замала.
Ця церква протрималася
донині. У 1911 році дві вежі церкви
були підвищені
на 30 метрів кожна, таким чином досягнувши
загальної висоти 67 метрів. У 1992 році
Папа Іван Павло ІІ присвоїв
паломницькій церкві Марії Радні
титул Малої базиліки. У 2013 році в рамках
проєкту,
співфінансованого Європейським Союзом,
було проведено повну реконструкцію
комплексу, віднесеного до категорії
пам’яток історії А. Мета – розвиток
регіону та культурного туризму шляхом
включення собору
та монастиря Марії Радни
до туристичної
мережі.
Монастир
цей
є найбільшим місцем паломництва католиків
у Тімішоарській єпархії та, водночас,
важливим
місцем
молитви
в усій Південно-Східній Європі, як для
католиків, так і для православних,
незалежно від рідної мови, етнічної
приналежності чи культури. У молитві
коліна схиляються до однієї землі,
з’єднані руки тягнуться до одного неба.
Великдень, П’ятидесятниця та день Різдва – головні дати
паломництва у
монастирі
Марії Радни.
Протягом майже двох століть, відколи
почали вести облік паломників, їхня
кількість кожного разу перевищувала
20.000, щоб досягти
у
наші дні майже
200.000. Паломники прибувають звідусіль:
Угорщини,
Словенії, Словаччини, Болгарії, навіть
з Австрії та Німеччини. Згідно з
дослідженням, проведеним спеціалізованим
інститутом, було встановлено, що монастир
«Марія Радна» є найбільш відвідуваною
туристичною визначною пам’яткою повіту
Арад. Довжина
церкви
становить 63
метри, ширина 16 метрів і внутрішня висота
21 метр. Зовнішня висота разом з вежами,
які були завищені
в 1911 році на 30 метрів кожна, становить
67 метрів. У 1770 році чудотворна ікона
отримала срібну оправу висотою 3,3 метра
і шириною 2,7 метра, виготовлену в 1769-1771
роках у Відні, в майстерні Йосифа Мозера,
золотаря імператорських дворів, будучи
унікальним
витвором
мистецтва в цій частині Європи.
Роботи над
церквою були завершені в 1820 році, в тому
ж році на ікону наклали дві корони із
золота та дорогоцінного каміння,
подаровану Олександром фон Рудною,
архієпископом Естергомським. Кажуть,
що по дорозі до Естергома фон Руднай
зупинився
на кілька місяців у монастирі Марії
Радни,
чекаючи офіційної інвеститури кардиналом
Угорщини, безнадійно закохавшись у ці
місця. З цієї причини він зажадав,
щоб після смерті його серце зберігалося
в церкві монастиря Марії Радни,
що й сталося,
його серце зберігається
у стіні храму, в безпосередній близькості
від чудотворної ікони. Статуї святих
Якова та Анни висотою 3 метри, які можна
побачити всередині церкви, були
виготовлені скульптором Фердинандом
Штуффлессером з Тіролю, а стеля, розписана
в 1762 році, – віденцем Фердинандом
Шисслем. Орган був виготовлений у 1905
році фірмою «Leopold Wegenstein & Sons», однією
з найвідоміших тих років. У 1985 році
будапештський
скульптор Тот
Іштван створив новий вівтар із білого
каррарського мармуру. У міжвоєнний
період чернече
життя продовжувалося,
у 1935 році тут зареєструвалася найбільша
кількість паломників в історії монастиря.
Натомість після 1948 року паломництва
були заборонені, а в 70-х роках відновилися
в меншому масштабі. 1990 рік приніс новий
початок для релігійного життя монастиря.
Щороку
у день Пресвятої
Богородиці відбуваються паломництва,
коли тут збираються тисячі людей.