Радівецький монастир Богдана

Найбільша кількість об'єктів, що охороняються ЮНЕСКО, у нашій країні спостерігається в Буковині. Вісім тамтешніх монастирів належать до світової спадщини. Всі з багатовіковою історією...

Христина Манта, 05.09.2021, 04:42

Найбільша кількість об’єктів, що охороняються ЮНЕСКО, у нашій країні
спостерігається в Буковині. Вісім тамтешніх монастирів належать до світової
спадщини. Всі з багатовіковою історією. З-поміж них радівецький монастир
Богдана (Сучавський повіт), що вважається першим кам’яним монастирем, побудованим
на території князівства Молдови. Місце, де була побудована церква монастиря у
другій половині XIV століття князем Богданом I, який вважається засновником
Молдови, було посеред столітніх лісів. Зараз монастир знаходиться у самому
серці цього невеличкого буковинського міста на півночі Румунії.

Перші п’ять правителів князівства Молдова поховані у радівецькому монастирі
Богдана. Монастир переніс масштабний процес реабілітації на суму майже 5
мільйонів євро з європейських коштів. Отже, початки монастиря Богдана губляться
в часі у період заснування молдовського феодального князівства. Упродовж часу ця
пам’ятка архітектури незаперечної ​​краси відіграла особливу історичну,
релігійну та культурну ролі. Якщо в Трансільванії першим монастирем був Ходош -
Бодрог, про який згадується в 1117 році в листі короля Бели III, а у Волощині -
монастир Негру Воде, присвячений Успенню Богоматері, то в Молдові ми маємо
монастир Богдана, присвячений святому ієрарху Миколаю.

Заснування монастиря Богдана збігається із заснуванням середньовічної
держави Молдова, 1359 рік, коли його почали будувати, був таким самим роком
коли воєвода Богдан I прибув з Марамуреша до Молдови. Місце поклоніння,
освячене в 1364 році, стало некрополем молдовських князів, від Богдана I до
Олександра Доброго. Точніше, у церкві монастиря Богдана, в нефі, поховані Богдан
I, Лацку Воде, Штефан I, Роман I, Богдан, брат Олександра Доброго, та Богдан,
син Олександра Доброго. У притворі є інші 3 гробниці: гробниця пані Стани,
дружини Богдана III та матері Штефаніце Воде, гробниця Анастасії, дочки Лацку
Воде та надгробний камінь єпископа Іоанікія, який помер у 1504 році.

Вкінці XVII та на початку XVIII ст. тут були скопійовані кілька церковних творів
(Тетра-Євангеліє слов’янською мовою – 1613 та ін.). У 1744 р. Єпископ Варлаам
(1734-1745 рр.) заснував тут друкарню, в якій було надруковано велике число церковних
книг, зокрема Часослов 1745 року, який досі зберігається в колекції монастиря.
Однак у 1750 р., після обрання єпископа Якова Путнянула митрополитом Молдови,
друкарня була перенесена до Ясс.

У 1775 році, в рік окупації Буковини Габсбургами, монастир Богдана мав 13
будівель. Габсбурги закрили монастир того ж року, перетворивши церкву
Святого Миколая на єпископську церкву, келії ченців будучи перетворені
на стайні для коней. У 1782 р., після перенесення єпархії до Чернівців, церква
Святого Миколая була перетворена на парафіяльну церкву. Монастир не
був відновлений навіть після звільнення Буковини, в 1918 році, найстаріша
кам’яна церква в Молдові зберегла статус парафіяльної церкви до останніх років
комуністичного режиму, коли була закрита. 6 грудня 1991 року, в день святого
Миколая, після більш ніж 200 років, монастир Богдана був знову відкритий. Новий
настоятель прискорив темпи ремонтних робіт і розпочав нові, так що в 1996 році
деградований іконостас був замінений новим, а новий корпус келій був закінчений
в 1998 році. Того ж року церква була
покрита мідною покрівлею.

Дзвіниця знаходиться у вежі, побудованій у 1781 році, під час душпастирства
єпископа Дософтея Ереску, останнього єпископа, який прожив тут до закриття
монастиря. На одному із дзвонів є напис слов’янською мовою. Церква є синтезом
романських, візантійських та готичних елементів. Невідомо, коли її інтер’єр був
вперше розписаний, однак в документі від 1415 року йдеться про деякі настінні
розписи, здійснені за часів правління Олександра Доброго (1400-1432 рр.). Настінний
розпис був завершений або перероблений за часів правління Штефана Великого, та
пізніше в 1558 році, під час правління Олександра Лепушнянула, коли був реставрований у фресковій техніці.
Реставраційні роботи проведені у XVIII – XIX століттях призвели
до погіршення стану малюнків, а востаннє внутрішній розпис церкви був відновлений
у 1880 році буковинським художником Епамінондою Бучевським у темпері.