Національний музей сільського господарства у м. Слобозія
У місті Слобозія, на південному сході Румунії, з 1996 року відчинив свої двері Національний музей сільського господарства...
Христина Манта, 24.01.2021, 06:15
Для Румунії з давніх часів сільське господарство
було основною економічною діяльністю. Про даків говорили як про вирощувачів зернових, вівчарів та бджолярів. А в наступні століття, коли йдеться про основні
заняття населення на території нашої країни, сільське господарство вказується
як основне заняття. У сучасній епосі було багато тих, хто вважав Румунію
«зерносховищем Європи». Лише в 1949 р. керівництво країни поставило собі за
мету зменшити частку ВВП у сільському господарстві, і надати перевагу
промисловості. Це було зроблено лише в 1950-х рр. У цьому контексті виглядає
парадоксальним, що в нашій країні донедавна не було музею сільського
господарства. Наприкінці 80-х років, десь, на рівні комуністичного керівництва
тих часів, була розглянута ідея створення такого закладу. Таким чином, у місті Слобозія
розпочався збір предметів з метою створення колекцій. Потім настала груднева революція
і пріоритети змінилися.
Хоча в липні 1990 р. Префектура повіту Яломіна
вирішила створити Національний музей сільського господарства, він відчинив свої
двері лише в 1996 р. Незважаючи на те, що був розташований він в непридатному
для музею місці, а саме в колишньому складі меблів, завдяки зусиллям та відданості
тих, хто його влаштував, музей набув форми. З 2000 року до музейного комплексу
привезли стару дерев’яну церкву з н.п. Пояна. Документально засвідчена з 1737
року, вона використовувалася для богослужінь до 1900 року. Протягом століття вона
залишалася занедбаною, але не забутою. У 2000 р. її було відреставровано та перенесено
до парку поруч з Національним музеєм сільського господарства і від тоді вона
служить у якості парафіяльної церкви, будучи водночас туристичною пам’яткою.
Після 2013 року Національний музей сільського
господарства був перетворений відповідно до нової концепції. У той час як у
певній частині першого поверху проводяться тематичні виставки, присвячені
основним видам діяльності сільського господарства, другий поверх є місцем, де
відвідувач має можливість проникнути у світ тих, хто займається сільським
господарством, відповідно селян. Тут зберігаються знаряддя для обробки землі,
для виноградарства та приготування вина, бджільництва, риболовлі, а також
специфічні ящики великих розмірів, призначені для зберігання
сільськогосподарського урожаю. Картину доповнює склад, де виставлена старіша та
новіша сільськогосподарська техніка. Ті понад 13 тисяч експонатів справді
можуть створити образ того, що представляло румунське сільське господарство.
Найстарішим експонатом є сарай для зберігання продуктів, вироблений в 1702
році. Організатори музею прагнули здійснити, особливо на другому поверху уявну
подорож сільською вулицею. Відвідувач входить на головну вулицю, проходячи між
млином та корчмою. Це були місця, де люди колись збиралися і спілкувалися.
Потім слідують майстерні коваля, столяра, кравця, характерні для кожного села.
Потім відвідувач дістається центру села, де розташовані школа, церква та
ратуша. Йдучи далі, по вулиці, він бачить пекарню, продуктовий магазин та пошту.
А останньою на вулиці є селянська хата, що включає спальню, типову для
селянського будинку, кухню, але особливо приймальну.
Колекція приладдя та ґрунтообробних машин
складається з плугів, борін,
культиваторів, сівалок, граблів та картоплезбиральних комбайнів. Представлене
обладнання різної форми та розмірів, деякі виготовлені місцевими майстрами, імена яких
загубилися в часі, інші – відомими компаніями, деякі з яких
існують і сьогодні: Rud Sack, Rud Bacher ,Eberhardt, Deutz. Вони були побудовані для буксирування конями,
волами або тракторами і мають від двох до п’яти борозн. Музейні моделі були
створені в період з початку XIX століття до першої половини XX століття. Але, можливо, краще, ніж еволюція плугів, розвиток борін
відображає трансформацію сільського господарства. Найдавніші борони,
виготовлені понад 200 років тому, були зроблені з колючок. За ними слідували
борозни з дерев’яною рамою, потім залізні. Для порівняння ці металеві
конструкції виглядають як диво техніки. Механізовані машини також становлять
особливий світ. Перш за все локомотиви, які насправді були великими паровими
машинами, якими можна було рухатися в полі, де вони управляли молотарками, а потім
трактори представляли справжню сільськогосподарську революцію. Той факт, що
найстаріший локомотив у музеї датується 1870 роком, а колекція тракторів
(багато з яких працюють і нині) включає запчастини, вироблені в США в 20-х
роках, свідчить про те, наскільки серйозно механізація розглядалася фермерами століття
тому.
Національний музей сільського господарства у н.п.
Слобозія має й приміщення присвячене великим
фермерам Румунії. Відвідувачі можуть дізнатися тут про Ауреліана Пане, який
після свого візиту до США в 1934 році повернувся лише з двома скринями, повними
качанами кукурудзи, за допомогою яких він започаткував нову систему вирощування
кукурудзи. Протягом свого життя він обіймав різні посади, найвищою будучи посада міністра сільського господарства в уряді
Антонеску. Комуністична влада засудила його за впровадження і заохочення
вирощування невідомої і непотрібної для нашої країни рослини: сої. Він
помер у комуністичній в’язниці Герла, у травні 1951 року.
Іншою помітною особистістю, представленою в музеї,
є Ауреліу Попеску, власник першої садівничої ферми з виробництва насіння квітів
та овочів у Румунії, в н.п. Перієць. Всього за десять років, у 1946 році, вона
стала найбільшою фермою у Східній Європі у галузі садівництва, як зазначено в
документах про націоналізацію. На знак подяки, комуністи неодноразово арештовували
Аурелія Попеску і утримували довгий час в комуністичних в’язницях. З 2005 року
ферма є частиною спадщини Національного музею сільського господарства, але
дотепер не вистачало коштів для її відновлення та включення до
культурно-туристичного кола.
Описати протягом
кількох хвилин Національний музей сільського господарства неможливо. Тому, сподіваючись,
що ця моя стаття викликала інтерес, запрошую вас відвідати, зрозуміло, у
нормальні часи, цей оазис справжньої румунської духовності та культури. По
дорозі до Чорного моря зупиніться на дві-три години і зробіть короткий об’їзд
до Слобозії.
