Місто Сірет

Близько півмільона українців, які тікають від війни у ​​своїй країні, знайшли притулок або пройшли транзитом нашою країною. Багато з них увійшли через пункт пропуску Сірет, де три тижні тому з нізвідки виникло справжнє місто солідарності...

Христина Манта, 20.03.2022, 06:45

Близько півмільона українців,
які тікають від війни у ​​своїй країні, знайшли притулок або
пройшли транзитом нашою країною. Багато з них увійшли через пункт пропуску
Сірет (на півночі країни), де чотири тижні тому з нізвідки виникло справжнє місто
солідарності. За даними Інспекції прикордонної поліції, митний пункт в Сіреті (повіті Сучава) є основним пунктом
в’їзду в Румунію для громадян України, які рятуються від війни. Після вражаючої
мобілізації місцевих жителів, неурядових організацій та румунів з усієї країни,
а потім органів влади на газоні стадіону в місті Сірет встановили мобільний табір
із 30 наметів, із загальною місткістю 402 місця, призначений для прийому
громадян України.

Загальна кількість людей, які переночували в таборі з моменту
введення в експлуатацію – близько 3500. І це не єдине місце де українці змогли знайти у цьому невеликому прикордонному місті якогось прихистку від
гнівного рокоту бомбових ударів російського війська. Чимало звичайних людей
кинулися на допомогу українцям, приймаючи їх у їхні доми переночувати. Більшість
з цих українських біженців мабуть вирішив їхати далі на Захід або до інших міст
Румунії, однак всі кажуть що не забуватимуть ці перші дні їх перебування на території
Румунії, у місті Сірет.

Місто Сірет одне
з найдавніших міст Румунії, яке передувало утворенню феодальної держави Молдова
і було другою столицею Молдови (після Байї), у другій половині XIV століття.
Воно також відоме як важливий прикордонний пункт на північному кордоні Румунії
з Україною. Місто розташоване приблизно на півдорозі між Чернівцями та Сучавою,
на європейській дорозі E85, на відстані 42 км від міста Сучава, однойменного
повіту, та 5 км від кордону з Україною. Місто є
транзитним пунктом, саме тому розвинулося на початку як економічний і
комерційний центр на торговому шляху, що з’єднував придунайські міста зі
Львовом. Археологічні дослідження, проведені в міському периметрі міста, виявили свідчення постійного проживання ще з часів неоліту
і трипільської доби.

Протягом 1211-1225 років на одному з пагорбів поблизу Сірета, орден Тевтонських лицарів побудував фортецю. Точна дата
невідома, але інформація з’являється в «Географічному словнику Польського
королівства та інших слов’янських держав», опублікованому в 1880 році у
Варшаві. Згідно з тим же словником, у 1241 році місто і Тевтонська фортеця були
знищені татарами. Через приблизно 100 років, у 1351 році, король
Угорщини Людовик Анжуйський уклав договір з герцогом Литовським у Сіреті. Цей договір визначив межі князівства Молдова, кордони, які
зберігатимуться сотні років. Приблизно з тих років місто було столицею Молдови за часів правління князів Саса Воде, Лацку
Воде та Богдана І аж до 1388 року, коли столицю переносять до Сучави.

У 1358 р. було завершено будівництво Церкви Святої Трійці, яка
служила церквою княжого двору. Ця церква зберіглася у своєму первісному вигляді
до наших днів і функціонує донині. Церква Святої Трійці була архітектурним
зразком для православних церков, побудованих у князівстві Молдова протягом
наступних 150 років. Її було занесено до національного надбання у 2015 році.
Через відсутність документів, пов’язаних із будівництвом церкви, дата зведення
та ім’я засновника невідомі. Деякі історики стверджують що це відбулося під час
правління Саса Воде (1354-1358 рр.), спираючись на те, що церква знаходиться на
пагорбі Саска, топонім, що походить від ім’я воєводи. Однак, історик Ніколає
Йорга приписував момент збудування церкви князю Петру II Мушату (1374-1391 рр.)
на основі вивчення використовуваної техніки. Археологічні дослідження,
проведені на початку XXI століття, підтвердили дату зведення пам’ятника в
кінці XIV століття. Поблизу церкви були виявлені будинки дев’ятого і десятого
десятиліть XIV століття, всередині яких були знайдені глазуровані керамічні
диски, ідентичні тим, що прикрашають стіни церкви. Поряд із церквою були
досліджені численні гробниці, що датуються XV-XVIII століттями.

Церква побудована з необробленого кар’єрного каменю, але на
фасаді була використана й проста або глазурована цегла, що має декоративну
функцію. Це найстаріша кам’яна трилобатна споруда в Молдові, датована XIV
століттям. Розміри церкви скромні порівняно з типовими релігійними
пам’ятниками: довжина – 16,5 м; ширина – 11 м; товщина стін – 1,1 м; висота
основи – 40 см. Інтер’єр церкви поділений на пронаос, неф та вівтар. Немає
вхідного притвору, ми входимо через двері прямо в пронаос, який має невелике
віконце з південного боку, в нефі є інші два віконця, а у вівтарі ще одне,
розташоване на осі апсиди. Пронаос прямокутний і вузький і відокремлений від
нефу товстою кам’яною стіною, посередині якої є невеликі арочні двері. Неф
покритий куполом, що спирається на чотири напів-циліндричні арки: дві вузькі
обрамляють дві бічні апсиди і дві більш широкі, нерівні, підтримувані
консолями. Вівтар на одну сходинку вище за нефу і має напівкругу форму з трьома
вікнами. У церкві немає і ніколи не було настінних малюнків. Цінний іконостас,
виконаний у стилі молдовського бароко, датований принаймні на
початку XIX століття, був відремонтований у 1841 році і замінений новим у 1995
році. Нинішній іконостас виготовлений з дубового дерева. У пронаосі
зберігається кілька надгробків XVI-XVII століть, прикрашених старовинними
скульптурними елементами. Найдавніший надгробний камінь – вірменський,
орнаментом якого є квітка, що виходить із вази. На ній є наступний напис
вірменською мовою: Це надгробний камінь покійного Марка, сина
священика Сахага, який помер у 1553 році.

За часів правління князя Лацку Воде, у 1370 році було завершено
будівництво іншої церкви у Сіреті
– церкви Святого Іоанна Хрестителя, за кошти принцеси Маргарети Мушат, мати
принца Петра I Мушата. Вона не зберіглась у своєму первісному вигляді, зазнавши
ряду архітектурних змін, так що сьогодні вона з незначними змінами зберігає
зовнішній вигляд, набутий після робіт від 1673 року, і розташована у самому
центрі міста. У 1673 році Штефан Петрічейку, воєвода Молдови, побудував церкву
Святого Онуфрія, яка розташована на околиці міста, у кварталі Менестіоара, і
яка з архітектурної точки зору подібна на церкву монастиря Путна. Вона
побудована на місці іншої меншої церкви, збудованої в 1560 році місцевим
священиком.