Місто Серет та його середньовічні пам’ятники

За 5 кілометрів від кордону з Україною, на північному-сході Румунії, у Сучавському повіті, розташоване невелике містечко Серет, про історичні пам'ятники якого розповім я вам сьогодні.

Христина Манта, 07.02.2021, 06:21

За 5 кілометрів від кордону з Україною, на північному-сході Румунії, у
Сучавському повіті, розташоване невелике містечко Серет, на околиці якого протікає однойменна ріка. Серет вперше
згадується в документах як місто у 1334 році. Про історичні пам’ятники цього міста
й розповім я вам сьогодні.

Місто одне з найдавніших міст Румунії, яке передувало утворенню феодальної
держави Молдова і було другою столицею Молдови (після Байї), у другій половині
XIV століття. Воно також відоме як важливий прикордонний пункт на північному
кордоні Румунії з Україною. Місто розташоване приблизно на півдорозі між
Чернівцями та Сучавою, на європейській дорозі E85, на відстані 42 км від міста
Сучава, однойменного повіту, та 5 км від кордону з Україною. Воно є транзитним
пунктом, саме тому розвинулося на початку як економічний і комерційний центр на
торговому шляху, що з’єднував придунайські міста зі Львовом. Археологічні
дослідження, проведені в міському периметрі місцевості Серет, виявили свідчення
постійного проживання ще з часів неоліту і трипільської доби..

Протягом 1211-1225 років на одному з пагорбів поблизу Серета, орден
Тевтонських лицарів побудував фортецю. Точна дата невідома, але інформація
з’являється в «Географічному словнику Польського королівства та інших
слов’янських держав», опублікованому в 1880 році у Варшаві. Згідно з тим же
словником, у 1241 році місто і Тевтонська фортеця були знищені татарами. Через приблизно 100 років, у 1351 році, король Угорщини Людовик Анжуйський уклав
договір з герцогом Литовським у Сереті. Цей договір визначив межі князівства Молдова,
кордони, які зберігатимуться сотні років. Приблизно з тих років місто Серет був
столицею Молдови за часів правління князів Саса Воде, Лацку Воде та Богдана І аж
до 1388 року, коли столицю переносять до Сучави.

У 1358 р. було завершено будівництво Церкви Святої Трійці, яка служила
церквою княжого двору. Ця церква зберіглася у своєму первісному вигляді до
наших днів і функціонує донині. Церква Святої Трійці була архітектурним зразком
для православних церков, побудованих у князівстві Молдова протягом наступних
150 років. Її було занесено до національного надбання у 2015 році. Через
відсутність документів, пов’язаних із будівництвом церкви, дата зведення та
ім’я засновника невідомі. Деякі історики стверджують що це відбулося під час
правління Саса Воде (1354-1358 рр.), спираючись на те, що церква знаходиться на
пагорбі Саска, топонім, що походить від ім’я воєводи. Однак, історик Ніколає
Йорга приписував момент збудування церкви князю Петру II Мушату (1374-1391 рр.)
на основі вивчення використовуваної техніки. Археологічні дослідження, проведені на
початку XXI століття, підтвердили дату
зведення пам’ятника в кінці XIV століття. Поблизу церкви були виявлені
будинки дев’ятого і десятого десятиліть XIV століття, всередині яких були знайдені
глазуровані керамічні диски, ідентичні тим, що прикрашають стіни церкви. Поряд
із церквою були досліджені численні гробниці, що датуються XV-XVIII століттями.

Церква побудована з необробленого кар’єрного каменю, але на фасаді була
використана й проста або глазурована цегла, що має декоративну функцію. Це
найстаріша кам’яна трилобатна споруда в Молдові, датована XIV століттям.
Розміри церкви скромні порівняно з типовими релігійними пам’ятниками: довжина -
16,5 м; ширина – 11 м; товщина стін – 1,1 м; висота основи – 40 см. Інтер’єр
церкви поділений на пронаос, неф та вівтар. Немає вхідного притвору, ми входимо
через двері прямо в пронаос, який має невелике віконце з південного боку, в
нефі є інші два віконця, а у вівтарі ще одне, розташоване на осі апсиди.
Пронаос прямокутний і вузький і відокремлений від нефу товстою кам’яною стіною,
посередині якої є невеликі арочні двері. Неф покритий куполом, що спирається на
чотири напів-циліндричні арки: дві вузькі обрамляють дві бічні апсиди і дві більш
широкі, нерівні, підтримувані консолями. Вівтар на одну сходинку вище за нефу і
має напівкругу форму з трьома вікнами. У церкві немає і ніколи не було
настінних малюнків. Цінний іконостас, виконаний у стилі молдовського
бароко, датований принаймні на початку XIX століття, був відремонтований
у 1841 році і замінений новим у 1995 році.
Нинішній іконостас виготовлений з дубового дерева. У пронаосі
зберігається кілька надгробків XVI-XVII століть, прикрашених старовинними скульптурними
елементами. Найдавніший надгробний камінь – вірменський, орнаментом якого є
квітка, що виходить із вази. На ній є наступний напис вірменською мовою: Це надгробний камінь покійного Марка,
сина священика Сахага, який помер у 1553 році.

За часів правління князя Лацку Воде, у 1370 році було завершено будівництво
іншої церкви у Сереті – церкви Святого Іоанна Хрестителя, за кошти принцеси
Маргарети Мушат, мати принца Петра I Мушата. Вона не зберіглась у своєму
первісному вигляді, зазнавши ряду архітектурних змін, так що сьогодні вона з
незначними змінами зберігає зовнішній вигляд, набутий після робіт від 1673 року,
і розташована у самому центрі міста. У 1673 році Штефан Петрічейку, воєвода
Молдови, побудував церкву Святого Онуфрія, яка розташована на околиці міста, у
кварталі Менестіоара, і яка з архітектурної точки зору подібна на церкву
монастиря Путна. Вона побудована на місці іншої меншої церкви, збудованої в
1560 році місцевим священиком.

Теж на території міста розташоване старе єврейське кладовище, що має велику
кількість надгробків, прикрашених скульптурами з різними єврейськими мотивами.
Найдавніший надгробний камінь датується 1560 роком, що свідчить про те, що
старе кладовище в Сереті є одним із найстаріших у Східній Європі і тому його було оголошено історичною пам’яткою.
Так само, є згадки в документах від 1352 року про сильну вірменську колонію в Сереті.
На той час Серет мав сильну вірменську громаду, засновану під час вірменської
міграції 1319 або навіть 1239 року. На жаль ця громада залишила по собі лише
надгробні плити. Про це свідчить перепис населення від 1869 року, коли в місті
Серет проживало близько 6 тисяч людей, з них 30% румунів, 28% євреїв, 25%
німців та 16% українців, і жодного вірмена. У 1871 р. Музейне товариство міста створило
першу археологічну колекцію в Буковині, яку було передано Чернівецькому музею.

У 1893 р. до міста прибула велика група польських емігрантів з Росії – 52
сім’ї, які налічували 315 осіб. На той час префектом району був етнічний поляк,
що полегшило поселення емігрантів у цьому місті. У 1896 році було введено в
експлуатацію невеликий нафтопереробний завод, який належав громадянину на ім’я
Крафт. Через два роки відкривається залізничний вокзал Серет. У 1907 р. був
введений в експлуатацію Водяний завод. Того ж року в місті була зведена українська
греко-католицька церква, яка проіснувала до нині.

Отже, шановні радіослухачі, на кордоні з Україною чекає на вас містечко повне
історії з великою кількістю пам’ятників і в якому проживає й невелика українська
громада.