Мараморощина

У Марамуреському повіті, турист захоплюється, по-перше, винятковим природнім ландшафтом. Дерев'яні церкви зустрічаються майже в кожному селі...

Христина Манта, 20.12.2020, 02:26

Сьогодні
дорогі друзі, рушимо в подорож по Марамуреському повіту, який є справжнім
музеєм народного мистецтва під відкритим небом. Оточений горами цей край
розташований на півночі Румунії, на кордоні з Україною. Якщо ви ще не вирішили де провести новорічну ніч, рекомендуємо Вам цей край,
де традиції, народні костюми та давнє мистецтво зберігаються як ніде в іншому
куточку Румунії. Дерев’яні церкви, високі дерев’яні ворота та інші шедеври
народного мистецтва є унікатами. Марамороський повіт розподілений на чотири
зони, яких називають ще краями: Край
Марамурешу, Край Кіуарю, Край Лепушу
та Край Кодру.

У
Марамуреському повіті,
турист захоплюється, по-перше, винятковим природнім ландшафтом. Дерев’яні церкви
зустрічаються майже в кожному селі. Рекорд найвищої, донедавна, дерев’яної
церкви в Європі заввишки 54 м – Церкви
з села Сурдешть – був здоланий церквою жіночого монастиря з села Бирсана (заввишки 62 м). Повіт дуже багатий на
етнографічні та фольклорні елементи. Народне мистецтво збережене у формі
специфічній зоні: дерев’яні доми і ворота, приладдя, кераміка, унікальні у
світі дерев’яні церкви, народні звичаї. Цей край відкрив свої ворота для всіх
туристів, котрі прагнуть ознайомитись з оригінальністю народної культури,
баямарським та сігетським музеями та тими понад 200 народними архітектурними
пам’ятками з Борши, Ізвоареле та Могоши. Дуже оригінальними є села розташовані
в Долинах річок Іза,
Мара, Вішеу і Тиса, що створюють справжній музей під відкритим
небом.

Місто Кавнік, оголошене в 2020 році туристичним курортом
місцевого значення, може стати ідеальним місцем для проведення зимових канікул.
Місто розташоване у долині однойменної річки, де будь-який мандрівник
зупиняється, щоб милуватися гірським пейзажем рідкісної краси. У місті проживають
близько 5200 жителів. Вперше Кавнік було засвідчено як село в 1336 році. Маріш Думітру, працівник мeрії
міста розповідає: Воно було оголошено
містом у 1968 році, а з 1970-х років розвинулося швидкими темпами. У 2001 та
2003 роках були улаштовані дві гірськолижні траси, під назвою Ікоана та Роата,
та побудовані мотелі, гостьові будинки
та готель. У наші дні туризм є основним
сектором діяльності. Через велику кількість зимових днів, приблизно півроку,
Кавнік є сніговим курортом повіту
Марамуреш. Це справжня перевага для тих, хто любить зимові види спорту. З 2007
року, територія, на якій можна кататися на лижах у колишньому шахтарському
місті, зросла приблизно до 8,5 км. На даний момент у нас є сім гірськолижних
схилів: Ікоана 1, Ікоана 2, Роата 1, Роата
2, Райнер 1, Райнер 2 та Блакитний схил. З них три нові, мають довжину від 800
до 2200 метрів і нахил від 19 до 37 градусів. Таким чином, вони підходять як
для початківців, так і для досвідчених лижників або професіоналів. У місті
Кавнік є гірський рятувальний центр, а також Національний центр туристичної
інформації.

Від
Національного центру туристичної інформації ви можете дізнатися про найкращі варіанти проживання, а також рекомендації для проведення вільного часу.
Маріш Думітру каже: У місті Кавнік можна
відвідати Православну церкву святої Варвари, покровительки шахтарів, та Римо-католицьку
церкву, пам’ятник, зведений в 1812 році, а також пам’ятник Стовп татар, де можна побачити руїни плавильника золота XIX століття. Теж тут
туристи можуть прогулюватися заповідною природною територією «Кряста Кокошулуй» (Хребет Півня)
та лісом «Королівський сад». У місті є близько 35 пансіонатів,
два готелі, і після того як місто
набуло статусу курорту, у 2020 році місцеві підприємці вже подали на розгляд два проєкти для двох нових одиниць розміщення. Місто Кавнік розташоване
приблизно
в 30 км від повітового центру Бая-Маре,
де знаходиться Міжнародний
аеропорт Марамуреш, та в 39
км від міста Сігету
Мармацієй, де можна відвідати меморіальний комплекс в колишній
сігетсьскій в’язниці комуністичного періоду, серед багатьох інших туристичних
визначних пам’яток. У 70 км знаходиться місто Вішеул деСус,
звідки можна рушити у подорож старим
потягом Долиною річки Васер. Відстань між нами та іншим курортом повіту Окна
Шугатаг становить
менше 20 км. Ми запатентували санки з рульовим колесом, які називаються «ленкер» (lencher). Їх
виготовляють і використовують жителі Кавніка. Ми з великим задоволенням чекаємо
на туристів у нашому курорті, де часто випадає перший сніг у
Румунії, і де певні дослідження показали,
що період катання на лижах становить принаймні 120 днів на
рік.

Одним з найкрасивіших місць є Долина річки Васер. У
світі, цей регіон відомий зокрема гірським вузькоколійним потягом Мокеніца,
маршрут якого уздовж річки Васер становить 54 км. Шлях до Долини річки Васер
розпочинається з міста Вішеул де Сус. Відправна станція потягу Мокеніца в гори
називається Ціпцерає, від німців які колонізували регіон. В останнє століття
більшість нащадків ціпцерів емігрували до Німеччини та Австрії. Деякі з них
повернулися і розпочали в долмні річки Васер бізнеси, серед яких декілька
ресторанів з німецькою та австрійською специфікою. Ціпцери були першими
мешканцями регіону, котрі збудували греблі на річці Васер і використовували
тутешнє дерево. У 1933-му році одна австрійська фірма отримала концесію на
дерево цього регіону і почала будівництво вузькоколійної залізниці. Головна залізниця, довжиною 54
кілометри, зв’язує Вішеу де Сус з населеним пунктом Коману. Залізнодорожні станції
на цьому маршруті носять цікаві назви: Новец, Козія, Новічор, Бардєу, Ботізу, Шулігу, Фeїна, Лостун, Міраж, Макарлєу, Валя Бабей, Івєшкоая, Катарама і
Коману. У двох кілометрах від кінця залізничної лінії знаходиться кордон
Румунії з Україною. Кожна частина маршруту цього потяга має свою історію. У
Долині ріки Васер знаходиться зона, про яку місцеві жителі стверджують, що була
одним з місць полювання австрійської імператриці Марії Терези. Далі маршрут
пропонує нові сюрпризи. Можна побачити руїни військової лікарні, викопаної в
скелі австро-угорським військом під час Першої світової війни. Потім потяг
доїжджає до Сулігу – іншого місця історичного значення, звідки постачався
мінеральною водою австрійський імператор Франц Іоcиф.