Самвидав «Елленпонток/Контрапункти», виданий кількома угорськими інтелігентами, Група дій «Банат», протестний рух німецькомовних письменників та Рух Гома були найбільшими формами громадянського протесту проти комуністичного режиму.
Самвидав «Елленпонток /Контрапункти», виданий кількома угорськими інтелігентами 1970-х років, Група дій «Банат», протестний рух німецькомовних письменників у 1970-х роках та Рух Гома були найбільшими формами громадянського протесту проти комуністичного режиму в румунському суспільстві. Рух Гома отримав цю назву від прізвища романіста Паула Гоми, який ініціював цю форму протесту.
Паул Гома народився в 1935 році на території сьогоднішньої Республіки Молдова в родині вчителів, які після окупації Бессарабії СРСР в 1944 році знайшли притулок в Румунії. Він опублікував 30 томів художньої літератури та мемуарів та став політв'язнем.
Крістіна Петреску, викладач Факультету політичних наук Бухарестського університету, каже, що є різниця між ініціатором протесту і тими, хто його підтримав. "У нас вже вкорінилася назва «Рух Гома», що зустрічається в історичних роботах, котра демонструє спосіб, в який цей колективний протест був «канонізований». Фактично ця невдала назва є визначенням, яким Секурітатє назвала цю групу. У цьому випадку лінії групи дещо складніші, саме тому, що це значно більша група, ніж Елленпонток або Група дій «Банат». Я спробувала зробити незначне переосмислення цього руху. По-перше, я вбачаю різницю між тим, ким був Гома, культурним опонентом комуністичного режиму, котрий був «канонізований», і Рухом Гома, який був абсолютно по-іншому «канонізований».»
Відносини Паула Гоми з режимом були звивистими, починаючи від радикальної опозиції та завершуючи його підтримкою, особливо в 1968 році, коли новий румунський лідер Ніколає Чаушеску відкрито виступив проти центру соціалістичного табору в Москві. Крістіна Петреску розповідає. «Ми розглядаємо противників режиму, завжди слідуючи динаміці відносин між опонентом та режимом. А Гома був одним з найтриваліших противників, найбільш витривалішим з них, що можна вважати особливим досягненням серед всіх тих, хто був ініціатором руху проти режиму. Він почав свою боротьбу з режимом участю у студентських протестах в Бухаресті, які мали місце одночасно з повстанням у Будапешті в 1956 році. Став політичним в'язнем, потім його помістили під домашній арешт, а пізніше йому дозволити продовжити навчання в університеті. Була спроба завербувати його, але вона зазнала невдачі. А пізніше сам зізнався, що в 1968 році добровільно вступив в ряди Комуністичної партії та підтримав режим Чаушеску.»
Проте Гома залишився непередбачуваним і незручним прихильником влади. Крістіна Петреску каже, що лідер румунського правозахисного руху продовжив критикувати режим. «Гома відзначився тим, що в 70-х роках став лідером нонконформізму серед румунських письменників. Він першим зумів видати за межами Румунії два томи, які були заборонені цензурою. Один з них є відвертою критикою на адресу режиму, у ньому він говорить про одержимих свободою в'язнів. Ці книги стали дуже популярними, оскільки вони були видані в період Солженіцина, «Архіпелаг ГУЛАГ» якого перекладали на різні мови світу. Завдяки цьому Гому назвали румунським Солженіциним.»
Гома знову вступив у відкритий конфлікт з комуністичною владою в 1977 році, коли поставив свій підпис під колективним листом протесту, надісланим Конференції з безпеки і співробітництва в Європі, що відбулася того року в Белграді, лист, який був зачитаний на радіостанції «Вільна Європа». Він став доказом порушення прав людини в Румунії. Крістіна Петреску. «Як відомо Гома ініціював рух за права людини, який був натхненний Хартією 77 з Чехословаччини, а потім була спроба режиму завербувати Паула Гому, що виявилася частково успішною судячи зі статей, які він опублікував до арешту. У в'язниці він значно змінив свою позицію. Врешті-решті, під тиском міжнародного співтовариства його звільнили та вислали з країни, після чого він став одним з видних членів демократичної еміграції до 1989 року. Після 1989 року його подальша діяльність залишається суперечливою, в основному через позицію у зв'язку з совєтизацією Бессарабії. У висновок я можу сказати, що в значній мірі Паул Гома є забутим героєм нашої новітньої історії, оскільки він просто не знайшов свого місця.»
Саме так народився Рух Гома, до якого входило 430 осіб, які мали зв'язки з «Бороданем». Це кодове ім'я надане Гомі секретною службою Секурітатє. Серед найвідоміших прихильників Гоми були літературознавець Йон Неґоїцеску, лікар-психіатр Йон Віану та робітник Васіле Парасків. З них 186 отримали паспорт для еміграції після заборони руху. Крістіна Петреску: «Рух Гома вважається кульмінаційним моментом мобілізації проти колишнього комуністичного режиму. Він сягнув майже 200 прихильників, а їх кількість подібна до кількості прихильників Хартії 77. Але ці два рухи йшли за цілком різними траєкторіями. Якщо Рух Гоми припинив свою діяльність після арешту лідера, Хартія 77 пережила комуністичний режим і дала Чехословаччині та Чеській Республіці президента після падіння комунізму.»
1 квітня 1977 року Паул Гома був заарештований і того ж року, 20 листопада, його дружина та дитина були позбавлені громадянства Румунії та вислані з країни. Вони попросили політичного притулку у Франції. Паул Гома, однак, не захотів отримувати французьке громадянство, а посткомуністична влада повернула йому румунське підданство.
Корисні сайти
Copyright © . All rights reserved