Шановні радіослухачі, до цьогорічного “Дня радіослухача” ми запропонували вам написати есе на тему: “Як швидка еволюція технічних засобів рішуче вплинула на Ваше життя?”...
Шановні радіослухачі, до цьогорічного “Дня радіослухача” ми запропонували вам написати есе на тему “Як швидка еволюція технічних засобів рішуче вплинула на Ваше життя?”...
У сучасному світі зміни йдуть швидко, одна за одною. Сьогодні всі звикли до того, що ми за кілька годин долаємо великі відстані на швидкісних транспортних засобах, як наприклад на літаку...
Але чи пам’ятаєте ви як подорожували у дитинстві? А коли надіслали другові чи знайомому за тисячі кілометрів свою останню фотографію, ви подумали, як робили фотографії 10, 20 або 30 років тому? Пам'ятаєте, як ви вчилися рахувати в школі – на рахівниці, лінійці чи калькуляторі? Чи пам’ятаєте ви як працювали на друкарській машинці, перш ніж вона була зметена з робочих столів персональним комп'ютером? Згадайте як колись слухали музику і скільки радості приніс касетний магнітофон. Подумайте як сьогодні звичайний телефон мало-помалу витісняється незамінимим смартфоном...
І на цей раз ми одержали листи від наших слухачів з України, Білорусі та Росії, які ми пропонуємо вашій увазі в наступні хвилини.
Олександр Козленко з райцентру Широке Дніпропетровської області написав: «Цьогорічна тема Дня радіослухача зачепила, як кажуть, за живе. Найперший спомин про еволюцію технічних засобів пов'язаний з молодшими шкільними роками, коли десь у 4-5 класі на зміну чорнильниці, яку доводилося щодня носити з собою до школи, й ручці з пером якось несподівано з'явилася (о диво!) кулькова ручка. Вчителі зустріли нововведення в штики, мовляв зіпсує почерк у дітей, проте поступ прогресу було не зупинити й винахід братів Біро впевнено витіснив перову ручку. Правда, почерк й справді став гіршим.
Інші технічні потрясіння я вже пережив у дорослому житті. В кінці 70-х у педагогічному інституті ми старанно вивчали технічні засоби навчання, зокрема кінопроектори. А прийшовши до школи, стали свідками появи перших комп'ютерів «Електроніка» з екраном завбільшки з невелику книжку. Я дивився на це диво техніки й не знав як до нього підступитися. Правда, невдовзі «електроніків» списали, а їх місце посіли комп'ютери нового покоління. Спершу думав, що я ніколи не зможу оволодіти навичками роботи на них. Зате зараз не можу уявити собі життя без щоденної перевірки електронної пошти, перегляду останніх нових, відвідування соціальних мереж. Так само з острахом сприймав сотовий телефон. Дивувався як школярі вправно з ним вправлялися, а трохи згодом телефон став частиною мого буття. Тепер дивуюся, як же я без нього раніше справлявся.
Деякі технічні винаходи вриваються, як блискавка, й так само швидко поступаються місцем новим винаходам і ґаджетам. Для прикладу приведу відеомагнітофон й відеокасети, яких у мене залишилося десятки. Або попередники CD-дисків - дискети. Якби хтось раніше сказав, що фільми, цілі книжки поміщаються не невеликому дискові – нізащо не повірив би.
Серед останніх сильних вражень - цифрова фотографія. Взагалі я вважаю фотографію одним з найгеніальніших винаходів людства. Пригадую нічні чаклування й хвилювання з бачками, ванночками з проявниками та закріплювачами й порівнюю їх з нинішніми можливостями сучасної фотокамери. А додайте до цього Фотошоп, тоді взагалі твої можливості майже безмежні.
Всі ці технічні новації настільки швидко увірвалися в наше життя й впевнено відвоювали своє місце, що інколи не встигаєш за таким швидким технічним поступом. Адже все відбувається на очах одного покоління.
Ще одне важливе відкриття для себе зробив під час революції гідності на київському Майдані. Вразили кадри в реальному часі розстрілу активістів беркутівцями. Це щось нереально ірраціональне, коли, сидячи перед телевізором чи комп'ютером, на твоїх очах відбувається вбивство. Ось людина пересувається з дерев'яним щитом, раптом падає, з'являється кров. Ти розумієш, що це не кіно, ти свідок убивства в реальному часі, хоча й перебуваєш за сотні кілометрів. В 70-х роках це було б неможливим, за кілька днів би газети щось би розповіли, або перекрутили в угоду влади, або взагалі б промовчали. А відтак технічний прогрес доводить будь-яку інформацію до нас миттєво.
А як техніка допомагає жінкам на кухні: пічки, мультиварки тощо з електронними блоками управління. Мабуть, зовсім скоро справдяться прогнози фантастів про появу в побуті роботів, які будуть виконувати багато домашніх справ.
З появою мобільних телефонів, СМС-повідомлень, електронної пошти відпала потреба в епістолярному жанрі, наприклад в листах. Ось за цим дуже жалкую, адже полюбляю перечитувати час від часу довгі листи зі свого архіву.
Тому, підводячи деякий підсумок сказаному, відзначу, що в еволюції технічних засобів, як на мене, є, безумовно, позитив, але бачу й втрати чогось важливого у спілкуванні між людьми.»
А ось міркування нашого слухача з Києва Володимира Ситнікова на запропоновану нами тему: «Для мене, як простого споживача, еволюція технічних засобів вплинула таким чином: зникли з користування фототехніка негативного та позитивного процесів (фотоапарати, фотозбільшувач, проектор, інші, досить громіздкі аксесуари (хоча, щодо якості знімка сучасних цифрових апаратів по зрівнянню з плівковою камерою можна вести дискусію, але, на мій погляд, кращого кадру ніж старим фотоапаратом зробити неможливо), котушкові магнітофони замінили прилади, які легко вміщуються на долоні, і таких прикладів можна навести безліч. Висновок – цифра сприяє мініатюризації приладів, швидкості, але інколи на шкоду до якості.
Отже, цифра. Мабуть, мої ровесники пам’ятають, як на уроках арифметики ми вивчали як користуватись рахівницею (що подалі отримала жартівливу назву «русский компьютер», арифмометр, далі – славнозвісні «Математичні таблиці Брадіса». На технічних факультетах вищих навчальних закладів усі студенти вивчали правила користування логарифмічною лінійкою, тільки за допомогою її виконували розрахунки складних курсових та дипломних робіт.
З настанням суцільної ери цифровізації, шаленого ритму життя, щоб не відставати від вимог сьогодення, я вимушений постійно знайомитись з новинками технічних засобів, програмних процесів, щось замінювати у користуванні. Цей процес сприяє моєму життєвому тонусу, не дозволяє солодко куняти, але, на мою думку, цілковите захоплення, особливо молоддю, Інтернетом, який, на превеликий жаль, відучив людину творчо мислити, усі відповіді на питання шукати легким натискування клавіш, або доторкання до панелі планшету, не сприяє розвитку людини. Для себе девізом розвитку я вибрав афоризм Козьми Пруткова «І при залізниці пам’ятай про двоколку».»
Василь Гуляєв з Астрахані, Росії написав: «Мені пощастило, і весь розвиток сучасних комп'ютерів відбувалося на моїх очах, більше того, комп'ютери і пов'язані з ними технології, безпосередньо позначилися на моїй долі.
А тепер по порядку. Закінчивши навчання, на роботі я вперше побачив величезні шафи з купою напівпровідникових транзисторів та інших радіоелементів, які в той час називалися електронними обчислювальними машинами. Кожна з таких машин займала не одну кімнату, виділяла неймовірну кількість тепла і шуміла, як цех великого заводу.
Ходили розмови, що на Заході щось винайшли, схоже на ці самі електронні машини, але в сотні разів менше за обсягом, і це щось називалося комп'ютером. У все це вірилося насилу: ось вона - велика ЕОМ, хіба можна вкласти в маленький настільний ящик таку ж потужність і здібності? Однак час невблаганно минав, і з'явилися в СРСР найперші комп'ютери: не стану приводити марки і моделі їх, вони зараз виглядають зворушливо незграбно, але вони працювали!!!
А як цікаво зараз згадувати перші сторінки в електронній мережі, прообрази майбутніх сайтів і порталів, перші спроби спілкування з допомогою електронної пошти... А пам'ятаєте модеми тих часів, що дзижчали і шуміли, займали телефонну лінію, пам’ятаєте численні хвилини в спробах додзвонитися до провайдера! А швидкість з'єднання з цим самим провайдером, яка тоді здавалося дивом? Ми вже й самі зараз не віримо, що працювали з такою швидкістю, що вже говорити про нинішнє молоде покоління?
Довелося-таки переучуватися на більш сучасну техніку, і я застав час, коли здавали на металобрухт ті найбільші шафи з назвою ЕОМ. Потім сталося неймовірне: новинки техніки стали з'являтися мало не щомісяця.
Перші фотоапарати марки "Полароїд", коли фото виходило з апарату відразу ж після знімка. Перші апарати мобільного зв'язку, які важили майже кілограм, і їх доводилося тримати двома руками. Перші, зовсім незграбні відеомагнітофони, які практично відразу ж змінилися програвачами компакт-дисків.
З деякими речами було попросту шкода розлучатися: зовсім новий програвач грамплатівок, проте з часом його замінив котушковий магнітофон, а потім і "катушечник" довелося прибирати - прийшов час так званих "касетників". Шкода і його, але нічого не поробиш - знову з'явилася нова техніка.
Колись доводилося дивитися на екран телевізора радянського виробництва, і він здавався дивом техніки. На зміну йому прийшли спочатку лампові, потім напівпровідникові телевізори, але вони вже показували кольорове зображення. А потім і ці апарати пішли в минуле, їм прийшли на заміну апарати з плазмовими екранами. І стало доступним супутникове телебачення - ось вже про що ніколи і не мріялося!
Доля зробила химерний виток, і мені довелося працювати на стику медицини та електроніки: я став сервісним інженером медичного обладнання. Не секрет, що майже вся сучасна медицина на 90 відсотків складається з приладів, які так чи інакше включають в себе комп'ютер. У медицині зараз зібрані найбільш передові технології, новинки електроніки, оптики, гідравліки і т.д.
Ось так, якщо описати коротко, відбилася еволюція електронних пристроїв та приладів на моїй долі. Зараз, дивлячись на минуле, згадуючи всі ці технічні "новинки" (вони і були ними для свого часу), розумію, що еволюція неминуча.
Напевно, ось на цьому я і закінчу мій короткий екскурс в історію техніки і життя мого покоління. Спасибі вам всім за цікаву тему для «Дня радіослухача». Всього вам найкращого!»
Послухайте, що написав інший наш вірний слухач з Росії, міста Луховіц - Володимир Гудзенко: «Коли я був дитиною, мені здавалось, що час зупинився, що він стоїть на місці. А тепер в мене таке відчуття, що час дуже стрімко біжить, так швидко, що не встигаю навіть озирнутись.
Ходив я до школи десять років – від 1957 до 1967 року – за п’ять кілометрів, до сусіднього села. То те саме село, в якому на початку минулого сторіччя народився відомий український письменник-гуморист Олександр Ковінька.
В школі навчили нас швидко підраховувати в рядок і в стовпчик – множити, ділити, добувати корені. Але що стосується технічних засобів, то найпершим технічним засобом, який ми вивчали десь, здається, в третьому класі, була звичайна рахівниця. Скрізь в сільських та міських крамницях підраховували на таких великих дерев’яних рахівницях. В нас удома теж була одна така рахівниця, проте я її маленьким розібрав на кісточки. Але саме в той час, коли нам почали викладати підрахунки на рахівниці, з’явились невеличкі металеві рахівниці, розміром із звичайну книжку. Такі рахівниці ми носили в портфелях, разом із зошитами та книжками.
Десь у восьмому класі ми проходили підрахунки на логарифмічній лінійці. В нас у кожного була така лінійка, а в класі поверх дошки висіла велика демонстративна лінійка.
Починаючи з першого класу, ми писали в зошитах ручками з перами, які вмокали в чорнилки-невиливайки, які стояли на партах. А в старших класах майже в кожного були авторучки, які заправляли спеціальними чорнилами. Такі авторучки часто ламались, залишаючи кольорові плями на лацканах піджаків, кишенях та портфелях.
Десь в десятому класі в декого з моїх однокласників були кулькові авторучки – винахід двадцятого сторіччя, як їх згодом почали називати. Коли я того ж року вступив до Київського університету, добре пам’ятаю, як біля Бесарабки нагорі був магазин «Авторучка», до якого постійно стояли довжелезні черги. Відстоявши кілька годин в черзі, можна було купити просту кулькову ручку та два запасних стержні до неї, угорського виробництва.
З калькулятором мені вперше довелось познайомитись в московському видавничо-поліграфічному технікумі, єдиному навчальному закладі, який мені вдалось закінчити в часи радянської тоталітарної імперії. Це було десь 1985 року. А в друкарні, куди нас водили на екскурсію, нам демонстрували американську набірно-поліграфічну машинку ІВМ, за допомогою якої можна було виготовити оригінал-макет книжки, та навіть записати його на спеціальну касету. Втім, там стояли вже й перші настільні персональні комп’ютери, з допомогою яких набирали тексти.
Найперша друкарська машинка в мене з’явилась десь 1979 року, коли можна було її виписати через радянський Посилторг. Це портативна машинка «Москва», яка часто ламалась, і її доводилось постійно носити до майстерні.
Дякуючи доброму дідусеві Джорджу Соросу, я вперше почав користуватись Інтернетом майже двадцять років тому, десь в 1995-1996 роках. А згодом Інститут «Відкрите суспільство» та Фонд Джорджа Сороса успішно вигнали з путінської Росії…
Через десять років, перший комп’ютер з’явився в мене вдома, а ще через три роки в моєму помешканні з’явився Інтернет. Якщо ми колись щовечора й щоночі крутили й крутили ручку радіоприймача, щоб спіймати зарубіжну радіостанцію, записували хвилі й частоти на папері, то тепер вже зовсім по-іншому, а саме – можна бути постійним слухачем зарубіжного радіо, взагалі не знаючи, що таке радіоприймач і що таке короткі хвилі! Радіоголоси тепер приходять до наших домівок через комп’ютери, ноутбуки, планшетники, смартфони… Не треба шукати конверта та наклеювати на нього поштові марки, для того, щоб відіслати повідомлення на улюблену зарубіжну радіостанцію.
Радіосправою я трохи займався, а ось фотосправою ніколи. Тепер в мене є малесенька й дуже проста цифрова камера. Розглядаючи на екрані комп’ютерного монітора свої перші фотоспроби, з допомогою яких я прагнув спинити невпинний час, згадую з посмішкою тих своїх добрих знайомих, які при світлі тьмяних ламп проявляли плівки, збільшували та друкували на спеціальному папері фотознімки.
В нашій країні еволюція технічних засобів відбувалась не лише на фоні відсталості, але й в умовах тоталітарного радянського режиму. Пам’ятаю, як старі радянські вожді погрожували країнам вільного світу, що вони почнуть заглушувати супутникові телесигнали, якщо вони почнуть супутникові телепередачі на СРСР… Всього лише через декілька років потому була зупинена велетенська індустрія радіозаглушування, метою якої було не допустити правдивої інформації з-за кордону.
Незграбними й смішними тепер мені видаються спроби контролювати інтернет, що їх запроваджують влади чекістської Росії чи комуністичного Китаю. Мені вони уявляються гримасами нашого похмурого минулого, коли листи закордон перехоплювались та конфісковувались, а ще раніше нас змушували реєструвати в органах міліції та КДБ друкарські машинки. Комуністичні влади намагались контролювати й обмежувати доступ до копіювальної техніки, до друкарень…
Навіть для того, щоб виготовити гумовий штампик на конверта зі своєю адресою, потрібен був дозвіл від КДБ. Радіоприймачі випускались з короткими хвилями від 25 метрів, згідно тодішньому радянському стандарту, щоб максимально унеможливити прийом зарубіжних радіопередач на коротких хвилях. Радянські цензори намагались контролювати будь-яку інформацію, звідки б вона не надходила, навіть з «братніх» комуністичних держав…
Цікаво простежити еволюцію радіоприймачів. Зараз ми вже не пам’ятаємо приймачів з великими лампами та величезними й важкими батареями, які згодом змінились на приймачі з пальчиковими лампами. Згодом з’явились перші транзисторні радіоприймачі, перші переносні магнітофони… Аудіокасети колись вважались найновішим досягненням техніки, поки їх не замінили компакт-диски. На зміну дискетам та компакт-дискам прийшли такі звичні тепер флешки.
Теперішні й колишні студенти можуть порівняти техніку, за допомогою якої вони вивчали іноземні мови. Колись були фонокабінети, де ми мусили прослуховувати записані на бобінах звукові сюжети, тексти й діалоги. Тепер тексти й аудіозаписи легко зберегти на звичайному планшетнику чи навіть на смартфоні, та прослуховувати в зручний час, наприклад, під час поїздки в автобусі чи метро.
На мою думку, нові технічні засоби значно спростили та прискорили можливості обміну інформацією та спілкування людей. А ось чи ми самі здатні почути й зрозуміти нашого близького чи далекого сусіда – саме це, мені здається, є особливо важливим. Почути, зрозуміти, допомогти – в цьому, як на мене, захована надія на краще майбутню нашої людської раси.»
Наталія Заболотна з Києва написала: «Тема цьогорічного Дня слухача дуже цікава і неоднозначна. Справді, прогрес технічних засобів спрямований на те, щоби полегшити людям працю, спросити багато справ, але як і все на світі він має свої негативні прояви. Зараз багато говориться про електромагнітний смог, який виникає особливо у великих містах через велику кількість пристроїв, час від часу порушується тема шкоди від мобільних телефонів. Але винаходи поступово проникають настільки глибоко в побут, це об'єктивний процес.
В оголошенні про День слухача Ви згадуєте про друкарські машинки. Я мусила друкувати на машинці, коли проходила практику в студентські часи, але після того мені так і не доводилося користуватися друкарською машинкою. Такий винахід, як комп'ютер, крім друкування безліччю мов, малювання, дизайну та інших умінь, надає нам можливість отримувати інформацію та спілкуватися через інтернет. Хоча багато інформації в інтернеті є неперевіреною, а більшість соціальних мереж - справжні крадії часу. Винятком є суспільні події, коли за допомогою соціальних мереж можна якнайшвидше зібрати велику кількість людей, поширити якусь важливу інформацію, як робилося під час Євромайдану, наприклад.
Я дуже ціную такий винахід, як електронна пошта - за її швидкість і практичність, але дуже люблю справжні листи. Адже, наприклад, електронне різдвяне привітання не поставиш під ялинку, як справжню гарну листівку, підписану знайомим почерком.
Це все такі загальні речі, але стосовно того, що з технічних винаходів рішуче вплинуло на моє життя, то це по-перше, "переселення" деяких радіостанцій з коротких хвиль в інтернет. У цьому плані я щиро захоплююся Радіо Румунія, адже крім можливості слухати передачі на коротких хвилях чи в інтернеті, можна прослухати передачу в запису, перечитати текст, подивитися фотографії й поділитися в соціальній мережі - радіо стало більше, ніж радіо і при цьому залишилося самим собою.
По-друге, це цифрова фотографія (як любительська творчість). Усе ж таки, будь-які технічні засоби, чого б вони не стосувалися - влаштування побуту, спілкування, праці - це тільки засоби. Колись найсучасніші електронні прилади стануть антикваріатом, про який мало хто знатиме, як воно працює. І може, це трапиться навіть швидше, ніж ми думаємо. Щиро дякую Вам за таку цікаву тему!»
А ось роздуми Валерія Луговського з Мінська, Білорусі: «Друзі, ви питаєте, "Як швидка еволюція технічних засобів рішуче вплинула на Ваше життя"? - Самим рішучим чином!
Я згадую час в дитячі роки, коли маленьким гостював у бабусі в селі. У неї в особливому шухлядці близько електролічильника лежав спутаний комок ніжного тонкого мідного дроту, з якої, за потребою, вона робила "жучки" на електричних запобіжниках. Ця тонка блискуча "павутинка" завжди здавалася мені казковою забавкою, на жаль, недоступною мені. Вона будила мою уяву про існуючий, але невідомий мені світ.
Коли (давно вже!), ще до школи, ми завітали в передноворічну ніч у сім'ю друзів моїх батьків, я побачив небачену мною доти мигаючу, новорічну гірлянду, у всю стіну, виготовлену господарем для його дочки власноруч, я зрозумів, що не всі хвилюючі таємниці прекрасного життя я осягнув, незважаючи на свої цілих П'ять років.
Коли одного разу, мій веселий, іскристий в очах живою енергією провідника-гуру, тато приніс мені елегантний, малесенький, витончений, хоч і старенький, навушничок від телефонної трубки, якого до того я і в очі не бачив ніколи, - і коли він інтригуючим голосом натхненного чарівника додав, що якщо до цього навушничка додати ще й "ДІОД", то тоді можна буде почути, що говорять в різних країнах у всьому світі: мовляв, можна отримати "РАДІО"!
І я потім довго, цілими днями, коли залишався вдома один, розглядав прикручений до стіни, гучномовець, до якого тягся акуратно скручений в ізоляції дріт, по якому, як пояснював тато, "йшов" звук. Дивився і думав собі, як же виглядає цей невідомий "ДІОД"?
І тільки трохи пізніше, навчившись читати і відважившись йти в бібліотеку сам, я якось, не вірячи сам собі, самостійно спорудив свій перший Детекторний приймач, з величезною, намотаною на пляшці котушкою, і з зашкарублим, можливо навіть, що побував в який-небудь далекій експедиції, "діодом", яким я не міг намилуватися з рік, і висунувши язичок нескінченно розпрямляв його ніжки і оберігав його скляний животик. У ті молоді роки фантазерські ночі були самими казковими! Я забирався під ковдру, ніжно беручи з собою крихке детекторне чудо і на дотик перебирав витки пузатої котушки, настроюючись то на одну, то на іншу хвилю, чув звуки, які мені доти не доводилося чути. Це можна порівняти тільки зі звуками "моря" прикладаючи до вуха морську раковину. Так павутинка технічного прогресу затягувала мене все тугіше, все стрімкіше, підпорядкувавши мене собі на довгі-довгі роки...
І як здорово, що - то одна, то інша її ниточка почали сигналізувати мені, що, мовляв, життя існує і поза цією павутинкою! І не менш фантастична і грандіозна! І тепер вже я, своєму Маляті, з любов'ю доброго чарівника, ні-ні, та й підсуваю йому, між іншим, то лампочку-світлячок, то витончену коліщатко-зірочку від стареньких годинників...
З Днем Слухача, Друзі! »
Наш постійний слухач зі Львова Володимир Коваль написав: «Широке розповсюдження інтернету, смартфонів та комп’ютерів дозволило кожному жити так, як це було неможливо ще десятиліття тому назад. Люди можуть безкоштовно спілкуватися за тисячі кілометрів один від одного, а портативні гаджети в їхніх кишенях здатні замінити настільний ПК.
Створення комп’ютера та інтернету вважається одним із найбільших досягнень людства. Навіть не віриться, шо ще не так давно люди спілкувалися за допомогою листів та дротового телефону. Інтернет дозволив стерти кордони між країнами і континентами і зробив людей ближчими один до одного, відкрив можливості для ведення прибуткового бізнесу, здійснення покупок, ігор і спілкування в режимі он-лайн.
Раніше, коли людина хотіла послухати музику, вона купувала грамплатівку, а сьогодні ми можемо одержати все це, не виходячи з будинку, за допомогою інтернету. Також, одне з головних досягнень людства стало відкриття лазера, який використовують як в медицині, так і для відтворення музики та відео на CD і DVD-дисках.
Те, про що писали письменники-фантасти, стало тепер реальністю.
Бажаю Вам доброї чутності передач, багато вірних слухачів, успіхів в роботі та міцного здоров’я.»
Корисні сайти
Copyright © . All rights reserved